Під час роботи на працюючих впливають різні
шкідливі фактори виробничого середовища. Шкідливі фактори за характером свого
впливу поділяються на:
Хімічні
|
Фізичні
|
Біологічні
|
Психофізіологічні
|
1
|
2
|
3
|
4
|
Токсичні: пил, пара, газ
|
a) Параметри повітря у приміщенні:
· Температура;
· Вологість;
· Швидкість
b)
Вібрація
c)
Шум
d)
Нетоксичний пил, газ, пара
e) Випромінювання
f)
освітленість
|
a) мікроорганізми,
бактерії
b) інфекційні захворювання
|
Фізичні та нервово-психічні перевантаження,
пов’язані з тяжкою, монолітною працею
|
Кожен з цих факторів впливає на організм людини,
викликає у ньому функціональні зміни, професійні захворювання.
Гігієна праці – це наука, що вивчає вплив виробничого процесу
та навколишнього середовища на організм працюючих з метою розробки
санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних засобів, які спрямовані на
створення найбільш сприятливих умов праці, забезпечення здоров’я та високого
рівня працездатності людини.
Виробнича санітарія – це система організаційних та технічних
заходів, які спрямовані на усунення потенційно небезпечних факторів і
запобігання професійних захворювань та отруєнь.
До організаційних заходів належать:
- дотримання вимог охорони праці жінок та осіб віком до 18 років;
- проведення попередніх та періодичних медичних оглядів осіб, які працюють у шкідливих умовах;
- забезпечення працюючих у шкідливих умовах лікувально-профілактичним обслуговуванням.
Технічні заходи передбачають:
- систематичне підтримання чистоти у приміщеннях і на робочих місцях;
- розробку та конструювання обладнання, що вилучає виділення пилу, газів та пари, інших шкідливих речовин у виробничих приміщеннях;
- забезпечення санітарно-гігієнічних вимог до повітря виробничого середовища;
- улаштування систем вентиляції та кондиціювання робочих місць зі шкідливими умовами праці;
- забезпечення захисту працюючих від шуму, ультра- та інфразвуку, вібрації, різних видів випромінювання.
Таким чином, запобігання професійних захворювань і
отруєнь здійснюється через здійснення комплексу організаційних і технічних
заходів, які спрямовані на оздоровлення повітряного середовища, виконання вимог
гігієни та особистої безпеки працюючих.
Види шкідливих факторів. Засоби захисту
Звук - це розповсюдження
звукової хвилі в пружному середовищі. Він характеризується частотою звукових
коливань, амплітудою та часовими змінами коливань. Звуковий спектр поділяється
на інфразвук, частота коливань звукової хвилі якого знаходиться в межах від 0
до 20 Гц - людина цих звуків органами слуху не сприймає. Звуки з частотою від
20 до 20 000 Гц - звуковий діапазон, який людина чує. Частота від 20 000 Гц до
109 Гц - ультразвук, від 109 і вище - гіперзвук - людське вухо їх не сприймає.
Шум - це коливання
звукової хвилі в звуковому діапазоні, що характеризується змінною частотою і
амплітудою, непостійні в часі, які не несуть корисної інформації людині.
Вібрація - це механічні
коливання, що призводять до розладу життєвих функцій людини, шкідливо впливають
на роботу обладнання та руйнують будівельні конструкції.
Звукові коливання
будь-якого середовища виникають при порушенні його стаціонарного стану під
впливом збираючої сили. Частинки середовища починають коливатися відносно
положення рівноваги, при цьому швидкість цих коливань (коливальна швидкість)
значно менша швидкості розповсюдження звукових хвиль (швидкості звуку), яка
залежить від пружних властивостей, температури та щільності середовища. Під час
звукових коливань у повітрі утворюються зони зниженого та підвищеного тиску.
Звуковим тиском Р, Па називається різниця між миттєвим значенням повного тиску
та середнім тиском в незбуреному середовищі.
При розповсюдженні
звукової хвилі в просторі відбувається перенос енергії, кількість якої
визначається інтенсивністю звуку. Середній потік енергії в будь-якій точці
середовища за одиницю часу, віднесений до одиниці площі поверхні, нормальної до
напрямку розповсюдження хвилі, називається інтенсивністю звуку І, Вт/м2.
Характеристикою джерела
шуму є звукова потужність , яка визначається загальною кількістю звукової
енергії, що випромінює джерело шуму в навколишнє середовище за одиницю часу.
Сприймання людиною звуку
залежить не тільки від частоти, а й від інтенсивності звуку та звукового тиску.
Найменша інтенсивність і звуковий тиск, які сприймає вухо людини, зветься
порогом чутності або умовним нулем чутності. Порогові значення залежать від
частоти звуку. При частоті 1000 Гц виникають больові відчуття (больовий поріг)
в слухових органах людини. Між порогом чутності і больовим порогом лежить
ділянка чутності. Різниця в інтенсивності звуку між больовим порогом та порогом
чутності дуже велика (1014 Вт/м2 при частоті 1000 Гц). Користуватися шкалою,
яка має такий великий розбіг, неможливо. Тому А. Г. Белл запропонував використати
логарифмічну шкалу, яка дає змогу визначати рівень шуму у відносних одиницях -
белах (Б).
Але шкала, що має 14
поділок для визначення рівня інтенсивності шуму, що відповідає границі від
нульової чутності до больового порогу, незручна. В техніці використовують
одиницю у десять разів меншу - децибел (дБ). Таким чином, шкала чутності
складатиме 140 дБ - у рівнях інтенсивності звуку.
Джерело шуму
|
Звуковий тиск, Па
|
Інтенсивність звуку, дБ
|
Шум зимового лісу в тиху погоду
|
2·10-4,|5-2·10-4,|9
|
2-4
|
Шепіт на відстані
|
2·10-3
|
40
|
Розмова середньої гучності на відстані
|
2·10-2-1·10-1
|
60-74
|
Робота верстатів, що створюють значний
шум (робоче місце біля верстата)
|
2·10-1-2
|
80-100
|
Робота пневмокомпресора, штампувального
преса на відстані
|
2·10
|
120
|
Шум реактивного двигуна літака
на відстані 2-
|
2·102
|
130-140
|
Несприятливий вплив шуму
на людину залежить не тільки від рівня звукового тиску, а й від частотного
діапазону шуму, а також від рівномірності його впливу впродовж часу. Кожне
джерело шуму може бути представлене своїми утворюючими тонами у вигляді залежностей
рівня звукового тиску від частоти (частотним спектром шуму або просто
спектром). Спектри шумів можуть бути лінійчатими (дискретними), суцільними та
змішаними. Більшість джерел шуму на підприємствах мають змішаний або суцільний
спектр. При оцінці та аналізі шумів, а також при проведенні акустичних
розрахунків, весь діапазон частот поділяють на смуги певної ширини. Смуга
частот, у якій відношення верхньої граничної частоти и до нижньої/і дорівнює 2,
називається октавою.
Широкосмугові шуми мають
неперервний спектр, ширина якого перевищує 1 октаву, а в спектрі тональних
шумів чути окремі тони.
За часовими
характеристиками шуми поділяються на постійні й непостійні. Постійними
вважаються такі шуми, рівень звуку яких за восьмигодинний робочий день
змінюється в часі не більш, ніж на 5 дБА. Непостійні шуми, рівень звуку яких
змінюється за
восьмигодинний робочий
день більше, ніж на 5 дБА, у свою чергу, поділяються на коливальні в часі,
переривчасті та імпульсні, які складаються із сигналів тривалістю менше 1 с.
Людське вухо неоднаково
відчуває звуки різних частот. Звуки малої частоти людина сприймає як менш
гучні, порівняно зі звуками більшої частоти тієї ж інтенсивності. Тому для
оцінки суб'єктивного відчуття гучності шуму введено поняття рівня гучності,
який відлічується від умовного нульового порогу. Одиницею рівня гучності є фон.
Він відповідає різниці рівнів інтенсивності в 1 дБ еталонного звуку за частоти
1000 Гц. Таким чином, при частоті 1000 Гц рівні гучності (у фонах) збігаються з
рівнями звукового тиску (в дБ). Рівень гучності є фізіологічною характеристикою
звукових коливань. За допомогою спеціальних фізіологічних досліджень були
побудовані криві однакової гучності, за якими можна визначати рівень гучності
будь-якого звуку із заданим рівнем звукового тиску.
І, Вт/м2 L, ДБ Поріг больового відчуття
Поріг чутності
Криві однакової гучності
Багатьма дослідами
встановлено, що шум є загально біологічним подразником і в певних умовах може
впливати на всі системи життєдіяльності людини. Найповніше вивчено вплив шуму
на слуховий орган людини. Інтенсивний шум, особливо за високих частот - 4000 Гц
і більше, при щоденному впливі призводить до виникнення професійного
захворювання - туговухості, симптомом якого є повільне втрачання слуху на
обидва вуха.
При дуже високому
звуковому тиску може статися розрив барабанної перетинки. Найбільш
несприятливими для органів слуху є високочастотні шуми (1 000-10 000 Гц).
Шум також впливає
безпосередньо на різні відділення головного мозку, змінюючи нормальні процеси
вищої нервової діяльності. Цей вплив може негативно позначитися навіть раніше,
ніж виникнуть проблеми із сприйняттям звуків органами слуху. Характерним
впливом шуму є скарги на підвищення втомлюваності, загальну слабкість,
роздратування, апатію, послаблення пам'яті, пітливість та інші нездужання.
Практикою встановлено також вплив шуму на органи зору людини - зниження
гостроти зору та зниження чутливості розрізнення кольорів. Страждає від шуму
також вестибулярний апарат, порушуються функції шлунково-кишкового тракту,
підвищується внутрішньочерепний тиск, порушуються процеси обміну в організмі та
ін.
Шум, особливо
непостійний (коливальний, переривчастий, імпульсний погіршує здатність до
виконання точних робочих операцій, утруднює сприйняття інформації. Всесвітня
організація охорони здоров'я (ВООЗ) відзначає, що найбільш чутливими до впливу
шуму є такі операції, як збір інформації, складання і мислення.
Несприятливий вплив шуму
на працюючу людину призводить до зниження продуктивності праці, створюються
передумови для виникнення нещасних випадків та аварій. Все це визначає велике
економічне і оздоровче значення заходів по боротьбі з шумом.
Нормування шуму для
робочих місць регламентується санітарними нормами та державним стандартом. Для
постійних шумів нормування ведеться по граничному спектру шуму. Граничним
спектром зветься сукупність нормативних рівнів звукового тиску в дев'яти
стандартизованих октавних смугах частот із середньо геометричними частотами
31,5,63,125,500,1000,2000,4000,8000 Гц.
У виробничих умовах
часто шум має непостійний характер. Для цих умов найбільш зручно застосовувати
середні величини, які звуться еквівалентним (по енергії) рівнем звуку, що
характеризує середнє значення енергії звуку в дБА. Цей рівень вимірюється
спеціальним інтегруючим шумоміром або розраховується.
Для вимірювання рівнів
звукового тиску і звуку використовують таку апаратуру: вимірювач шуму та
вібрації ВШВ-1 (вимірювач шуму та вібрації); шумомір типу Ш-71 з октавними
фільтрами ОФ-5 і ОФ-6; шумомір Р5 1-202 з октавними фільтрами ОР-101 фірми К.РТ
(Німеччина); шумоміри типу 2203, 2209 з октавними фільтрами типу 1613 фірми «Брюль
і К'єр» (Данія).
У шумомірі звук, який
сприймається мікрофоном, перетворюється на електричні коливання, які
посилюються, проходячи крізь коригуючі фільтри і випрямник, а потім
реєструються стрілковим або самописним приладом. На підприємствах вимірювання шуму
на робочих місцях повинно проводитись не менше одного ра;іу на рік.
У таблиці наведені
допустимі рінні внукового тиску в октавних полосах частот, рівні звуку та
екніналімпні рівні звуку на робочих місцях, виробничих приміщеннях,
конструкторських бюро, приміщеннях лабораторій та ін. для широкополосного шуму.
№ п/п
|
Робочі місця
|
Рівні звукового тиску (дБ) в октавних смугах з
середньогеометричними частотами (Гц)
|
Рівень звуку, ДБА
|
||||||||
31,5
|
63
|
125
|
250
|
500
|
1000
|
2000
|
4000
|
8000
|
|||
1.
|
Творча діяльність, керівна робота з підвищеними вимогами, наукова
діяльність, конструювання, викладання, проектно-конструкторські бюро,
програмування на ЕОМ
|
86
|
71
|
61
|
54
|
49
|
45
|
42
|
40
|
38
|
50
|
2.
|
Висококваліфікована робота, вимірювання та аналітична робота в
лабораторіях
|
93
|
79
|
70
|
63
|
58
|
55
|
52
|
50
|
49
|
60
|
3.
|
Робота, що виконується з вказівками та акустичними сигналами. Приміщення
диспетчерських служб, машинописних бюро
|
96
|
83
|
74
|
68
|
63
|
60
|
57
|
55
|
54
|
65
|
4.
|
Робочі місця за пультами у кабінах нагляду та дистанційного управління
без мовного зв'язку. Приміщення лабораторій з шумним устаткуванням
|
103
|
91
|
83
|
77
|
73
|
70
|
68
|
66
|
64
|
75
|
5.
|
Постійні робочі місця у виробничих приміщеннях та на території
підприємств
|
107
|
95
|
87
|
82
|
78
|
75
|
73
|
71
|
69
|
80
|
Із таблиці видно, що допустимі рівні звукового тиску за низьких частот мають більш високі значення і знижуються з підвищенням частоти. Це пояснюється тим, що людський організм легше переносить низькі частоти і значно гірше - високі.
Нормами передбачається робочі
зони з рівнем звуку, що перевищують 80 дБА, позначати спеціальними знаками, а
працюючих у цих зонах забезпечувати засобами індивідуального захисту.
Забороняється навіть короткочасне перебування людей у зонах з октавним рівнем
звукового тиску, що перевищує 135 дБ у будь-якій октавній смузі.
Вібрація
Вібрація
характеризується частотою коливань/(Гц), амплітудою А зміщення точки коливання
від положення рівноваги (мм), коливальною або віброшвидкістю У(м/с) та
віброприскоренням а (м/с2).
Залежно від способу
передачі вібрації тілу людини розрізняють:
- локальну (місцеву), що
передається людині переважно через кінцівки;
- загальну, що
передається на тіло людини через опорні поверхні тіла.
Загальна вібрація
поділяється на:
- транспортну, що
передається людині, яка знаходиться на транспортному засобі, що рухається;
-
транспортно-технологічну, яка передається оператору машини з обмеженим
переміщенням, яке здійснюється по спеціально підготовлених поверхнях виробничих
приміщень або промислових площадок;
- технологічну, яка
передається від стаціонарних машин на робочі місця, що не мають джерела
вібрації, через підлогу, фундаменти або робочі площадки, де працює оператор.
Довготривалий вплив на
людину загальної вібрації призводить до розладу вестибулярного апарату,
центральної та вегетативної нервових систем, захворювання органів травлення, а
також серцево-судинної системи.
Місцева вібрація
викликає порушення периферійного кровообігу і нервової системи та
м’язово-суглобного апарату. Тривала дія локальних вібрацій часто призводить до
вібраційної хвороби з незворотними змінами в цих системах. Одночасна дія
підвищеного шуму та вібрації, охолодження всього організму або кінцівок
поглиблюють захворювання. Профілактика впливу вібрацій на організм людини
включає ряд заходів технічного, санітарно-гігієнічного та лікувального
характеру. Найкращим захистом є дотримання нормативних параметрів інтенсивності
вібрації.
Середньо геометричні
частоти октавних смуг вібрацій стандартизовані і становлять: 1, 2,4, 8, 16, 32,
63,125, 250, 500,1000 Гц.
Захист від шуму та вібрації
Існують такі способи
боротьби з шумом механічного походження та вібрацією:
- зменшення шуму та
вібрації безпосередньо в джерелах їх виникнення, застосовуючи обладнання, що не
утворює шуму, замінюючи ударні технологічні процеси безударними, застосовуючи
деталі із матеріалів з високим коефіцієнтом внутрішнього тертя (пластмаса,
гума, деревина та ін), підшипники ковзання замість кочення, косозубі та
шевронні зубчасті передачі замість прямозубих, проводячи своєчасне
обслуговування та ремонт елементів, що створюють шум та ін.;
- зменшення шуму та
вібрації на шляхах їх розповсюдження за-I ходами звуко- та віброізоляції, а також
вібро- та звукопоглинання;
- зменшення шкідливої
дії шуму та вібрації, застосовуючи індивідуальні засоби захисту та
запроваджуючи раціональні режими праці та відпочинку.
Способи зменшення шумів
аеродинамічного та гідродинамічного походження:
- зменшення швидкості
руху повітря та рідин, що забезпечує їх ламінарний режим течії;
- встановлення
глушників, що вміщують звукопоглинаючі матеріали і поглинають звукову та
коливальну енергію, що потрапляє на них;
- встановлення
глушників, що подрібнюють потоки, зменшуючи таким чином їх енергію; спрямування
потоку у зворотньому напрямку, що дає змогу взаємопоглинатися енергіям потоків
прямого та зворотнього напрямків, які контактують через перетинку.
Одним з найпростіших та
економічно доцільних способів зниження шуму є застосування методів
звукоізоляції та звукопоглинання.
Звукоізоляція
Звукоізолюючі кожухи,
екрани, стіни, перетинки виготовляють із щільних твердих матеріалів, здатних
запобігати розповсюдженню звукових хвиль (метал, пластмаса, бетон, цегла). Ефективність
звукоізоляції характеризується коефіцієнтом звукопровідності.
Звукопоглинання
Пористі та волокнисті
конструкції та матеріали, здатні поглинати падаючу на них енергію звукових
хвиль, яка в цьому випадку витрачається на приведення в рух повітря в масі
конструкції або на деформацію волокон. Відношення енергії звукової хвилі, що
поглинає пористий матеріал, до енергії падаючої звукової хвилі називають
коефіцієнтом звукопоглинання. Звукопоглинаючими матеріалами є поліуретан,
мінеральна вата, супертонке скловолокно, пористий бетон, перфоровані гіпсові
плити - акміґран та ін. Звукопоглинаючі та звукоізолюючі матеріали зазвичай
використовують разом.
Для захисту від шуму, що
випромінюється в діапазоні високих та середніх звукових частот, застосовуються
акустичні екрани. Це щити, облицьовані зі сторони джерела шуму звукопоглинаючим
матеріалом товщиною не менше 50-60
мм . їх призначення - зниження інтенсивності прямого
звуку або відбитого шуму, що спрямовується на працівника. Екран є перепоною, за
якою утворюється акустична тінь із низьким рівнем звукового тиску.
Захист від шуму
будівельно-акустичним методом потрібно проектувати на підставі акустичного
розрахунку, який дозволяє визначити в розрахункових точках очікувані рівні
звукового тиску і зіставити з нормованими. Визначення рівня звукового тиску в
розрахункових точках проводять згідно з будівельними нормами і правилами «Нормы проектирования. Защита от шума». Для зниження
шуму всередині промислових приміщень проводять їх акустичну обробку, яка
полягає в розміщенні на внутрішніх поверхнях приміщень звукопоглинаючих
матеріалів. Ефект від їх використання досягається за рахунок зменшення енергії
звукових хвиль.
Боротьба з
аеродинамічним та гідродинамічним шумом
Для поглинання
аеродинамічних та гідродинамічних шумів застосовують такі типи глушників:
активні й реактивні. Активні глушники застосовують у вигляді облицювальних
матеріалів зсередини повітро- та рідинопроводів, які поглинають імпульсні
коливання повітря та рідин, що виникають при їх турбулентній течії. Реактивні
глушники налаштовуються на найбільш інтенсивну складову шуму за частотою шляхом
розрахунку та розміщення елементів глушника, які відбивають енергію. При цьому
досягяється зниження шуму на 20-30 дБ. Для отримання ефективного зниження шуму
в широкому діапазоні частот застосовують комбіновані глушники.
Боротьба
з електромагнітним шумом
Електромагнітний шум
виникає при взаємодії феромагнітних мас і змінних магнітних полів. Цей шум
характерний для обладнання із електроприводом. Зниження шуму електромагнітного
походження досягається шляхом конструктивних змін в електричних машинах.
Ультразвук
Ультразвук - це
коливання пружного середовища з частотою понад 20 000 Гц. Ультразвуковий
діапазон частот поділяється на низькочастотні коливання (від 1Д2104 до 105Гц),
що розповсюджуються повітряним і контактним шляхом, та високочастотні коливання
(від 105 до 109 Гц), що розповсюджуються тільки контактним шляхом. Ультразвук,
як і звук, характеризується ультразвуковим тиском (Па), рівнем звукового тиску
(дБ), інтенсивністю (Вт/м2) та частотою коливань (Гц). При розповсюдженні в
різних середовищах ультразвукові хвилі поглинаються тим швидше, чим вища їх
частота. Поглинання ультразвуку супроводжується нагріванням середовища. Ступінь
його біологічного впливу (в основному контактного) при контакті з рідким
середовищем, в якому поширюються ультразвукові коливання, залежить від часу
контакту, інтенсивності, частоти і характеру ультразвукових коливань. У людей,
що працюють з ультразвуковими установками нерідко спостерігаються функціональні
порушення нервової, серцево-судинної систем, зміна кров’яного тиску, складу і
властивостей крові, головний біль, швидка втомлюваність.
Джерелами ультразвуку
можуть бути різні акустичні перетворювачі, найпоширеніший з них - магнітострикційний
перетворювач, що працює від змінного струму і генерує механічні коливання з
частотою понад 20 кГц.
Допустимі рівні
звукового тиску на робочих місцях звукових та ультразвукових коливань, що
поширюються повітряним шляхом, не повинні перевищувати таких значень:
Середньогеометричні частоти 1/3 октавних смуг, кГц
|
Рівень звукового тиску, дБ
|
12,5
|
80
|
16,0
|
90
|
20,0
|
100
|
25,0
|
105
|
31,5...100
|
101
|
З метою підвищення безпеки людини слід застосовувати ультразвук більш високих частот, які більш безпечні, передбачати дистанційне управління і системи блокування. Ультразвукові установки повинні мати кожухи або екрани із органічного скла або сталевих листів, що оброблені протишумною мастикою, гумовим покриттям.
При обслуговуванні
установок, що випромінюють ультразвук, слід застосовувати спеціальні рукавички
з багатошарового матеріалу (гума, тканина) тазахоплювачі-маніпулятори, що
виключають безпосередній контакт людини з вібруючим обладнанням.
Інфразвук
Інфразвук - це механічні
коливання пружного середовища, що мають однакову із шумом фізичну природу, але
різняться частотою коливань, яка не перевищує 20 Гц. У повітрі інфразвук
поглинається незначно. У зв’язку з цим він здатний поширюватися на великі
відстані.
Інфразвук
характеризується інфразвуковим тиском (Па), інтенсивністю (Вт/м2), частотою
коливань (Гц). Рівні інтенсивності інфразвуку та інфразвукового тиску
визначаються в дБ.
У виробничих умовах
інфразвук утворюється при роботі тихохідних великогабаритних машин та
механізмів (компресорів, металообробного обладнання, електричних та механічних
приводів машин та ін.), що здійснюють обертальні або зворотно-поступальні рухи
з повторним циклом до 20 разів за секунду. Інфразвук аеродинамічного походження
виникає при турбулентних процесах, в потоках газів та рідин.
Багато природних явищ -
землетруси, виверження вулканів, морські бурі і т. п. - супроводжуються
випромінюванням інфразвукових коливань.
Інфразвук несприятливо
впливає на весь організм людини, в т. ч. і на органи слуху, знижуючи слухову
чутність на всіх частотах. Інфразвукові коливання сприймаються як фізичне
навантаження, в результаті якого виникає втома, головний біль, запаморочення,
порушується діяльність вестибулярного апарату, знижується гострота зору та
слуху, порушується периферійний кровообіг, виникає відчуття страху і т. ін.
Важкість впливу залежить від діапазону частот, рівня звукового тиску та
тривалості.
Низькочастотні коливання
з рівнем інфразвукового тиску, що перевищує 150 дБ, людина не в змозі
перенести. Особливо несприятливі наслідки викликають інфразвукові коливання з
частотою 2...15 Гц у зв’язку з виникненням резонансних явищ в організмі людини.
Особливо небезпечною є частота 7 Гц, тому що вона може збігатися з а-ритмом
біотоків мозку.
У відповідності до
санітарних норм рівні звукового тиску інфразвуку в октавних смугах із
середньогеометричними частотами 2; 4; 8 та 16 Гц не повинні перевищувати 105
дБ, а в діапазоні частот 32 Гц - 102 дБ. Боротьба з несприятливим впливом
інфразвуку ведеться в тих самих напрямках, що і боротьба з шумом. Найдоцільніше
зменшувати інтенсивність інфразвукових коливань на стадії проектування машин та
агрегатів.
Визначення
та природа іонізуючого випромінювання
Термін "іонізуюче
випромінювання" характеризує будь-яке випромінювання, яке прямо або
опосередковано викликає іонізацію навколишнього середовища (утворення позитивно
та негативно заряджених іонів).
Особливістю іонізуючих
випромінювань є те, що всі вони відзначаються високою енергією і викликають
зміни в біологічній структурі клітин, які можуть призвести до їх загибелі. На
іонізуючі випромінювання не реагують органи чуття людини, що робить їх особливо
небезпечними.
Іонізуюче випромінювання
існує протягом всього періоду існування Землі, воно розповсюджується в
космічному просторі. Вплив іонізуючого випромінювання на організм людини почав
досліджуватися після відкриття явища радіоактивності у 1896 р. французьким
вченим Анрі Беккерелем, а потім досліджений Марією та П’єром Кюрі, які в 1898
році дійшли висновку, що випромінювання радію є результатом його перетворення
на інші елементи. Характерним прикладом такого перетворення є ланцюгова реакція
перетворення урану-238 у стабільний нуклід свинцю-206.
Уран — 238 —> Терій —
234 —> Протактинії — 234 —> Уран — 234 —> Свинець— 206
На кожному етапі такого
перетворення вивільняється енергія, яка далі передається у вигляді
випромінювань. Відкриттю Беккереля та дослідженню Кюрі передувало відкриття
невідомих променів, які у 1895 році німецький фізик Вільгельм Рентген назвав
Х-променями, а в подальшому в його честь названо рентгенівськими.
Перші ж дослідження
радіоактивних випромінювань дали змогу встановити їх небезпечні властивості.
Про це свідчить те, що понад 300 дослідників, які проводили експерименти з цими
матеріалами, померли внаслідок опромінення.
Усі джерела іонізуючого
випромінювання поділяються на природні та штучні (антропогенні).
Природними джерелами
іонізуючих випромінювань є космічні промені, а також радіоактивні речовини, які
знаходяться в земній корі.
Штучними джерелами
іонізуючих випромінювань є ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок,
рентгенівські установки, штучні радіоактивні ізотопи, прилади засобів зв’язку
високої напруги тощо. Як природні, так і штучні іонізуючі випромінювання можуть
бути електромагнітними (фотонними або квантовими) і корпускулярними.
Рентгенівське
випромінювання виникає в результаті зміни стану енергії електронів, що
знаходяться на внутрішніх оболонках атомів, і має довжину хвилі (1000 -
1)-10"12 м .
Це випромінювання є сукупністю гальмівного та характеристичного випромінювання,
енергія фотонів котрих не перевищує 1 МеВ.
Характеристичним
називають фотонне випромінювання з дискретним спектром, що виникає при зміні
енергетичного стану атома.
Гальмівне випромінювання
- це фотонне випромінювання з неперервним спектром, котре виникає при зміні
кінетичної енергії заряджених частинок.
Рентгенівські промені
проходять тканини людини наскрізь.
Гамма (у)-випромінювання
виникають при збудженні ядер атомів або елементарних частинок. Довжина хвилі
(1000 - 1 ) ·10-15м.
Джерелом
у-випромінювання є ядерні вибухи, розпад ядер радіоактивних речовин, вони
утворюються також при проходженні швидких заряджених частинок крізь речовину.
Завдяки значній енергії, що знаходиться в межах від 0,001 до 5 МеВ у природних
радіоактивних речовин та до 70 МеВ при штучних ядерних реакціях, це випромінювання
може іонізувати різні речовини, а також характеризується великою проникаючою
здатністю, у-випромінювання проникає крізь великі товщі речовини. Поширюється
воно зі швидкістю світла і використовується в медицині для стерилізації
приміщень, апаратури, продуктів харчування.
Альфа α-випромінювання -
іонізуюче випромінювання, що складається з ос-частинок (ядер гелію), які
утворюються при ядерних перетвореннях і рухаються зі швидкістю близько до 20
000 км/с. Енергія сс-частинок - 2-8 МеВ. Вони затримуються аркушем паперу,
практично нездатні проникати крізь шкіряний покрив. Тому а-частинки не несуть
серйозної небезпеки доти, доки вони не потраплять всередину організму через
відкриту рану або через кишково-шлунковий тракт разом із їжею, а-частинки проникають
у повітря на 10-11 см
від джерела, а в біологічних тканинах на 30-40 мкм.
Бета β-випромінювання -
це електронне та позитронне іонізуюче випромінювання з безперервним
енергетичним спектром, що виникає при ядерних перетвореннях. Швидкість
р-частинок близька до швидкості світла. Вони мають меншу іонізуючу і більшу
проникаючу здатність Вони повністю затримуються шаром ґрунту товщиною 3 см .
Потоки нейтронів та
протонів виникають при ядерних реакціях, їх дія залежить від енергії цих
частинок.
Контакт з іонізуючим
випромінюванням являє собою серйозну небезпеку для життя та здоров’я людини.
Однак при виконанні
певних технічних та організаційних заходів цей вплив можна звести до
безпечного.
Енергію частинок
іонізуючого випромінювання вимірюють у позасистемних одиницях електрон-вольтах,
еВ. 1 еВ = 1,610 джоуля(Дж).
Основні
характеристики радіоактивного випромінювання
Серед різноманітних
видів іонізуючих випромінювань надзвичайно важливими при вивченні питання
небезпеки для здоров’я і життя людини є випромінювання, що виникають в
результаті розпаду ядер радіоактивних елементів, тобто радіоактивне
випромінювання.
Однією з основних
характеристик джерела радіоактивного випромінювання є його активність, що
виражається кількістю радіоактивних перетворень за одиницю часу.
Небезпека, викликана
дією радіоактивного випромінювання на організм людини, буде тим більшою, чим
більше енергії передасть тканинам це випромінювання. Кількість такої енергії,
переданої організму, або поглинутої ним, називається дозою.
Розрізняють
експозиційну, поглинуту та еквівалентну дозу іонізуючого випромінювання.
Ступінь іонізації
повітря оцінюється за експозиційною дозою рентгенівського або гамма-випромінювання.
Експозиційною дозою (X)
називається
повний заряд й?(2 іонів одного знака, що виникають у малому об’ємі повітря при
повному гальмуванні всіх вторинних електронів, утворених фотонами до маси
повітря в цьому об’ємі.
Одиницею вимірювання
експозиційної дози є кулон на 1
кг (Кл/кг). Позасистемна одиниця - рентген (Р); 1 Р =
2,58-10"4 Кл/кг.
Експозиційна доза
характеризує потенційні можливості іонізуючого випромінювання.
Біологічна дія
іонізуючих випромінювань на організм людини, в першу чергу, залежить від
поглинутої енергії випромінювання.
Одиниця вимірювання
поглинутої зони - грей (Гр.); 1 Гр = ІДж/кг.
Застосовується також
позасистемна одиниця - рад. 1 рад = 0,01 Гр.
Однак поглинута доза не
враховує того, що вплив однієї і тієї самої дози різних видів випромінювань на
окремі органи і тканини, як і на організм в цілому, неоднаковий
Для оцінки можливих
наслідків опромінення організму людини з урахуванням радіаційної чутливості
окремих органів і тканин тіла людини НРБУ-97 введено поняття ефективної дози .
Для органів тіла людини IV, знаходиться в межах від 0,20 (гонади) до 0,01
(шкіра).
Розподіл дози в часі
характеризується поняттям потужності дози.
Дія
іонізуючого випромінювання на організм людини
У результаті дії
іонізуючого випромінювання на організм людини в тканинах можуть виникати
складні фізичні, хімічні та біологічні процеси. При цьому порушується нормальне
протікання біохімічних реакцій та обмін речовин в організмі.
В залежності від
поглинутої дози випромінювання та індивідуальних особливостей організму
викликані зміни можуть носити зворотний або незворотний характер. При незначних
дозах опромінення уражені тканини відновлюються. Тривалий вплив доз, які
перевищують гранично допустимі межі, може викликати незворотні зміни в окремих
органах або у всьому організмі й виразитися в хронічній формі променевої
хвороби. Віддаленими наслідками променевого ураження можуть бути променеві
катаракти, злоякісні пухлини.
При вивченні дії на
організм людини іонізуючого випромінювання були виявлені такі особливості:
- висока руйнівна ефективність поглинутої
енергії іонізуючого випромінювання, навіть дуже мала його кількість може
спричинити глибокі біологічні зміни в організмі;
- присутність прихованого періоду негативних
змін в організмі, він може бути досить довгим при опроміненнях у малих дозах;
- малі дози можуть підсумовуватися чи
накопичуватися;
- випромінювання може впливати не тільки на
даний живий організм, а й на його нащадків (генетичний ефект);
- різні органи живого організму мають певну
чутливість до опромінення. Найбільш чутливими є: кришталик ока, червоний
кістковий мозок, щитовидна залоза, внутрішні (особливо кровотворні) органи,
молочні залози, статеві органи;
- різні організми мають істотні відмінні
особливості реакції на дози опромінення;
- ефект опромінення
залежить від частоти впливу іонізуючого випромінювання. Одноразове опромінення
у великій дозі спричиняє більш важкі наслідки, ніж розподілене у часі.
При одноразовому
опроміненні всього тіла людини можливі такі біологічні порушення в залежності
від сумарної поглинутої дози випромінювання:
До 0,25 Гр (25 рад)
|
- видимих порушень немає;
|
0,25... 0,5 Гр (25 ... 50 рад)
|
- можливі зміни в складі крові;
|
0,5... 1,0Гр(50...100 рад)
|
- зміни в складі крові,
нормальний стан праце-
здатності порушується;
|
1,0...2,0Гр(100... 200 рад)
|
- порушується нормальний
стан, можлива втрата праце-
здатності;
|
2,0... 4,0 Гр (200 ... 400 рад)
|
- втрата працездатності, мож-
ливі смертельні наслідки;
|
4,0... 5,0 Гр (400 ... 500 рад)
|
- смертельні наслідки склада-
ють 50% від загальної кіль-
кості потерпілих;
|
6Гр і більше (понад 600 рад)
|
- смертельні випадки до-
сягають 100% загальної кіль-
кості потерпілих;
|
10…50 Гр (1000 ... 5000 рад)
|
- опромінена людина помирає
через 1-2 тижні від крово-
виливу в шлунково-
кишковий тракт.
|
Доза 60 Гр (6000 рад)
призводить до того, що смерть, як правило, настає протягом декількох годин або
діб. Якщо доза опромінення перевищує 60 Гр, людина може загинути під час
опромінення ("смерть під променем").
Репродуктивні органи та
очі мають особливо високу чутливість до опромінення. Одноразове опромінення
сім’яників при дозі лише 0,1 Гр (10 рад) призводить до тимчасової стерильності
чоловіків, доза понад 2 Гр (200 рад) може призвести до сталої стерильності (чи
на довгі роки). Яєчники менш чутливі, але дози понад 3 Гр (300 рад) можуть
призвести до безпліддя. Для цих органів сумарна доза, отримана за кілька разів,
більш небезпечна, ніж одноразова, на відміну від інших органів людини.
Очі людини уражаються
при дозах 2...5 Гр (200...500 рад). Встановлено, що професійне опромінення із
сумарною дозою 0,5...2 Гр (50...200 рад), отримане протягом 10-20 років,
призводить до помутніння кришталика.
Небезпека радіоактивних
елементів для людини визначається здатністю організму поглинати та накопичувати
ці елементи. Тому при потраплянні радіоактивних речовин усередину організму
уражаються ті органи та тканини, у яких відкладаються ті чи інші ізотопи: йод -
у щитовидній залозі; стронцій - у кістках; уран і плутоній - у нирках, товстому
кишечнику, печінці; цезій - у м’язовій тканині; натрій поширюється по всьому
організму. Ступінь небезпеки залежить від швидкості виведення радіоактивних
речовин з організму людини. Більша частина людських органів є мало чутливою до
дії радіації. Так, нирки витримують сумарну дозу приблизно 23 Гр (2300 рад),
отриману протягом п’яти тижнів, сечовий міхур -55 Гр (5500 рад) за один місяць,
печінка - 40 Гр (4000 рад) за місяць.
Ймовірність захворіти на
рак знаходиться в прямій залежності від дози опромінення. Перше місце серед
онкологічних захворювань займають лейкози. їх дія, що веде до загибелі людей,
виявляється приблизно через 10 років після опромінення.
Норми
радіаційної безпеки
Основними документами,
якими регламентується радіаційна безпека в Україні, є: Норми радіаційної
безпеки України (НРБУ-97) та Основні санітарні правила України (ОСПУ).
У НРБУ-97 виділяють три
категорії осіб щодо ризику іонізуючого опромінення:
- категорія А -
персонал, який безпосередньо працює з радіоактивними речовинами;
- категорія Б -
персонал, що безпосередньо не працює із радіоактивними речовинами, але за умови
розміщення їх на робочих місцях або місцях проживання може потрапити під дію
опромінення;
- категорія В - все
населення країни
Для осіб категорій А і Б
НРБУ-97 встановлюють ліміти ефективної й еквівалентної доз за календарний рік.
Обмеження опромінення категорії В (населення) здійснюється введенням лімітів
річної ефективної та еквівалентної доз для критичних груп осіб категорії Б.
Остання означає, що значення річної дози опромінення осіб, що входять до
критичної групи, не повинно перевищувати ліміту дози, встановленого для
категорії В.
Ліміти доз
|
Категорія опромінюваних осіб
|
||
А
|
Б
|
В
|
|
ЛДЕ (ліміт ефективної дози)
|
20
|
2
|
1
|
Ліміти еквівалентної дози:
|
|||
(для кришталика
ока)
|
150
|
15
|
15
|
(для шкіри)
|
500
|
50
|
50
|
(для кістей і стіп)
|
500
|
50
|
-
|
Чисельні значення
основних добових лімітів НРБУ-97 встановлюють на рівнях, що виключають
можливість виникнення детерміністичних ефектів опромінення і одночасно
гарантують настільки низьку ймовірність виникнення сто-хаотичних ефектів
опромінення, що вона є прийнятною як для окремих осіб, так і для суспільства в
цілому.
Крім лімітів ефективної
й еквівалентної річних доз, НРБУ-97 встановлюють допустимі рівні надходження
радіонуклідів в організм людини за календарний рік, потужності еквівалентної
дози, концентрації радіонуклідів у повітрі, питній воді та раціоні, щільності
потоку частинок, забруднення шкіри, спецодягу, робочих поверхонь тощо. Значення
окремого допустимого рівня розраховується за умови, що створена ним річна доза
не повинна перевищувати ліміту відповідної дози. При багатократному
радіаційному опроміненні допустимі рівні визначаються за умови, щоб річна
сумарна доза від усіх джерел випромінювання не перевищувала відповідного ліміту
дози.
Захист
від радіаційного випромінювання
Питання захисту людини
від впливу радіаційних випромінювань постали одночасно з їх відкриттям. Це
пояснюється, по-перше, тим, що радіаційне випромінювання швидко почало
застосовуватися в науці та на практиці, і, по-друге, комплексом виявлених їхніх
негативних впливів на організм людини.
У нашій країні захист працюючих
від впливу радіаційного випромінювання забезпечується системою
загальнодержавних заходів. Вони складаються з комплексу організаційних і
технічних заходів. Ці заходи залежать від конкретних умов роботи з джерелами
іонізуючого випромінювання та від типу джерела випромінювання.
Для захисту від
зовнішнього опромінювання, яке має місце при роботі із закритими джерелами
випромінювання, основні зусилля необхідно направити на попередження
переопромінення персоналу шляхом:
- збільшення відстані між джерелом
випромінювання і людиною (захист відстанню);
- скорочення тривалості роботи в зоні
випромінювання (захист часом);
- екранування джерела випромінювання (захист
екранами).
Під закритими джерелами
радіаційного випромінювання розуміють такі, які виключають можливість
потрапляння радіоактивних речовин в навколишнє середовище. У виробничих і
лабораторних умовах необхідно якомога швидше застосовувати дистанційне
управління роботою обладнання, яке дає можливість виконувати операції з
радіоактивними речовинами на відстані.
Захист від внутрішнього
опромінення вимагає виключення безпосереднього контакту з радіоактивними
речовинами у відкритому вигляді та попередження потрапляння їх у повітря
робочого простору.
Під внутрішнім
опроміненням розуміють вплив на організм людини випромінювань радіоактивних
речовин, що потрапляють всередину організму. На дверях приміщень, у яких
проводиться робота з відкритими джерелами радіоактивного випромінювання,
повинен знак, Особливе значення при роботі з відкритими джерелами
радіоактивного випромінювання має особиста гігієна та засоби індивідуального
захисту працюючого. В залежності від виду виконуваних робіт і небезпечності цих
робіт застосовують спецодяг (комбінезони або костюми), спецбілизну, шкарпетки,
спецвзуття, рукавиці, респіратори.
Радіоактивні речовини
повинні знаходитися в спеціальних приміщеннях. По кожному з них необхідно вести
суворий облік надходжень і витрат, щоб виключити можливість їх безконтрольного
використання. Порядок транспортування радіоактивних речовин регламентується
спеціальними правилами. Радіоактивні речовини перевозять у спеціальних
контейнерах і спеціально обладнаним транспортом. До організацій і установ, у
яких постійно виконуються роботи з радіоактивними речовинами, підвищені вимоги
з охорони праці. Керівництво цих організацій зобов’язане розробити детальні
інструкції, в яких викладено порядок проведення робіт, облік збереження та
використання джерел випромінювання, збір та знешкодження відходів, порядок
проведення дозиметричного контролю. Оцінка радіаційного стану здійснюється за
допомогою приладів, принцип дії яких базується на таких методах:
- іонізуючих (вимірювання рівня іонізації
випромінювання);
- сцинтиляційних (вимірювання інтенсивності
світлових спалахів, які виникають у речовинах, що люмінесціюють при проходженні
крізь них іонізуючих випромінювань);
- фотографічних (вимірювання густини
почорніння фотопластинки під дією іонізуючого випромінювання).
Результати усіх видів
радіаційного контролю повинні реєструватися і зберігатися протягом 30-ти років.
При індивідуальному контролі ведуть облік річної дози опромінення, а також
сумарної дози за весь період професійної діяльності людини.
Загальна
характеристика електромагнітних випромінювань
Біосфера впродовж своєї
еволюції знаходилась під впливом електромагнітних полів (ЕМП), фонового
випромінювання, викликаного природними чинниками. Навколо Землі існують
електричне та магнітне поля, інтенсивність яких не залишається постійною.
Спостерігаються річні, добові коливання цих полів під дією грозових розрядів,
опадів, вітрів, а також під дією сонячної активності (магнітні бурі).
У процесі
науково-технічного розвитку людство додало до фонового випромінювання цілий ряд
факторів, які підсилили це випромінювання в декілька разів (антропогенні ЕМП).
У побуті та промисловості набули масового застосування обладнання та прилади,
робота яких пов’язана з утворенням електромагнітних випромінювань широкого
діапазону частот. Зростання рівня ЕМП різко підсилилось з початку 30-х років XX століття. В окремих районах
їх рівень в сотні разів перевищує рівень полів природного походження. Джерелами
випромінювань електромагнітної енергії є потужні радіо та телевізійні станції,
ретранслятори, засоби радіозв’язку різного призначення, в тому числі і
супутникового, промислові установки високочастотного нагрівання металів,
високовольтні лінії електропередач, електротранспорт, вимірювальні прилади,
персональні комп’ютери (ПК).
В аеропортах та на
військових об’єктах працюють потужні радіолокатори, які випромінюють в навколишнє
середовище потоки електромагнітної енергії. Потужність та кількість джерел ЕМП
постійно зростає.
Відомо, що навколо
провідника, по якому протікає електричний струм, виникають електричне та
магнітне поля. Якщо струм постійний, то ці поля існують незалежно одне від
одного.
При змінному
електричному струмі електричне та магнітне поля пов’язані між собою, становлячи
єдине електромагнітне поле. При появі електричної напруги на струмоведучих
частинах з’являється електричне поле (ЕП). Якщо електричне коло замкнуте, тобто
по ньому протікає струм, це супроводжується появою магнітної складової поля, і
в цьому випадку говорять про існування електромагнітного поля (ЕМП). Для
характеристики ЕМП введено поняття напруженості його складових - електричного
та магнітного полів.
Номенклатура діапазонів частот ЕМП
Назва
|
Діапазон частот
|
Довжина
|
Назва діапазону
|
діапазону
|
хвилі(л)
|
довжини хвиль
|
|
Низькі
|
0,003 ... 0,3 Гц
|
Інфранизькі
|
|
частоти
|
0,3 ... 3,0 Гц
|
106... 104км
|
Низькі
|
НЧ
|
3,0... 300 Гц
|
104... 102км
|
Промислові
|
300 Гц ... 30 кГц
|
102...
|
Звукові
|
|
Високі
|
30... 300 кГц
|
10...
|
Довгі (кілометрові)
|
частоти
|
ЗООкГц... 3 МГц
|
1км ...
|
Середні (гектаметрові)
|
ВЧ
|
3...30МГц
|
100
|
Короткі (декаметрові)
|
Ультра-
|
30... 300 МГц
|
10... їм
|
Ультракороткі
|
високі
|
|||
частоти
|
|||
УВЧ
|
|||
Над-
|
300 МГц ... 3 ГГц
|
100...
|
Дециметрові
|
високі
|
3 ГГц ... 30 ГГц
|
10...
|
Сантиметрові
|
частоти
|
30 ГГц ...300 ГГц
|
10...
|
Міліметрові
|
нвч
|
Електромагнітні поля діапазону частот ЗО кГц - 300 ГГц поширюються у просторі без наявності провідника із струмом зі швидкістю, близькою до швидкості світла (300 000 км/с).
Інтенсивність поля в
діапазоні частот ЗО кГц - 300 МГц оцінюється напруженістю поля. У діапазоні 300
МГц - 300 ГГц поле оцінюється поверхневою густиною потоку енергії (ГПЕ), тобто
кількість енергії, яка припадає в одиницю часу на одиницю площі.
Дія електромагнітного випромінювання на
організм людини, його нормування
Електромагнітні поля
негативно впливають на організм людини, яка безпосередньо працює з джерелом
випромінювання, а також на населення, яке мешкає поблизу джерел випромінювання.
Встановлено, що переважна частина населення знаходиться в умовах підвищеної активності
ЕМП. Можна вважати, що в діапазоні промислових частот (у тому числі 50 Гц)
допустимо розглядати вплив на біологічний об’єкт електричної і магнітної
складових поля роздільно (нарізно). В будь-якій точці ЕМП промислової частоти
енергія магнітної складової поля, яка поглинається тілом людини, майже в 50
разів менша від енергії електричної складової цього поля, що поглинається
тілом. Це дає змогу зробити висновок, що в діапазоні промислових частот дією
магнітної складової поля на біологічний об’єкт можна знехтувати, а негативний
вплив на організм обумовлений електричною складовою поля.
Ступінь впливу
електромагнітних випромінювань на організм людини взагалі залежить від
діапазону частот, тривалості опромінення, характеру опромінення, режиму
опромінення, розмірів поверхні тіла, яке опромінюється, та індивідуальних
особливостей організму.
У результаті дії ЕМП на
людину можливі гострі та хронічні форми порушення фізіологічних функцій
організму. Ці порушення виникають в результаті дії електричної складової ЕМП на
нервову систему, а також на структуру кори головного та спинного мозку,
серцево-судинної системи.
У більшості випадків
такі зміни в діяльності нервової та серцево-судинної системи мають зворотній
характер, але в результаті тривалої дії вони накопичуються, підсилюються з
плином часу, але, як правило, зменшуються та зникають при виключенні впливу та
поліпшенні умов праці. Тривалий та інтенсивний вплив ЕМП призводить до стійких
порушень та захворювань.
На початку 60-х років у
науково-технічній літературі з’явилися перші відомості про те, що люди,
опромінені імпульсом НВЧ коливань, можуть постійно чути якийсь звук. Залежно
від тривалості та частоти повторень імпульсів цей звук сприймається як щебет,
цвірінчання чи дзюркіт у деякій точці всередині чи ззаду голови. Це явище
викликало інтерес вчених, які розпочали систематичні дослідження на людях та
тваринах. Під час дослідів люди повідомляли про свої відчуття.
Отже, електромагнітне
випромінювання як хвороботворний чинник слід розглядати на підставі кл і нічних
та експериментальних матеріалів. Сумісну дію цих випромінювань широкого
діапазону можна класифікувати як окрему радіохвильову хворобу. Тяжкість її
наслідків знаходиться у прямій залежності від напруженості ЕМП, тривалості
впливу, фізичних особливостей різних діапазонів частот, умов зовнішнього
середовища, а також від функціонального стану організму, його стійкості до
впливу різних чинників можливостей адаптації.
Поряд із радіохвильовою
хворобою (як специфічним результатом дії ЕМП) зростає ризик виникнення
загальних захворювань, захворювань органів дихання, травлення тощо. Це
відбувається також і за дуже малої інтенсивності ЕМП, яка незначно перевищує
гігієнічні нормативи. Ймовірно, що причиною тут є порушення нервово-психічної
діяльності як головної у керуванні всіма функціями організму.
У результаті дії на
організм людини електромагнітних випромінювань в діапазоні ЗО кГц - 300 МГц
спостерігається: загальна слабкість, підвищена втома, сонливість, порушення
сну, головний біль та біль в ділянці серця. З’являється роздратованість,
втрачається увага, сповільнюються рухово-мовні реакції. Виникає ряд симптомів,
які свідчать про порушення роботи окремих органів - шлунку, печінки,
підшлункової залози. Погіршуються харчові та статеві рефлекси, діяльність
серцево-судинної системи, фіксуються зміни показників білкового та
вуглеводневого обміну, змінюється склад крові, зафіксовані зміни на рівні
клітин.
При систематичній дії
ЕМП високої та надвисокої частоти на організм людини спостерігається підвищення
кров’яного тиску, трофічні явища (випадіння волосся, ламкість нігтів). ЕМП
викликають зміну поляризації молекул та атомів, які є складовою частиною
клітин, в результаті чого виникає небезпечний нагрів. Надмірне тепло може
нанести шкоду як окремим органам, так і всьому організму людини. Професійні
захворювання виникають у працівників при тривалому та інтенсивному опроміненні.
Вплив випромінювань
надвисокої частоти (НВЧ) на організм людини привертає увагу великої кількості
дослідників і відображається у численних наукових доповідях і публікаціях. В
одній із них наведені відомості про клінічні прояви дії НВЧ залежно від
інтенсивності опромінення. При інтенсивності близько 20 мкВт/см2
спостерігається зменшення частоти пульсу, зниження артеріального тиску, тобто
явна реакція на опромінення. Вона сильніша й може навіть виражатися у
підвищенні температури шкіри в осіб, які раніше потрапляли під дію опромінення.
Із ростом інтенсивності
відбуваються електрокардіографічні зміни, при хронічному впливі - тенденція до
гіпотонії, до змін у нервовій системі. Потім спостерігається прискорення
пульсу, коливання об’єму крові.
При інтенсивності 6
мВт/см2 помічені зміни у статевих залозах, у складі крові, помутніння
кришталика. Далі - зміни у здатності крові зсідатися, умовно-рефлекторній
діяльності, вплив на клітини печінки, зміни у корі головного мозку. Потім -
підвищення кров’яного тиску, розрив капілярів і крововиливи у легені та
печінку.
Випромінювання
інтенсивністю до 100 мВт/см2 викликають стійку гіпотонію, стійкі зміни
серцево-судинної системи, двосторонню катаракту. Подальше опромінення помітно
впливає на тканини, викликає больові почуття. Якщо інтенсивність перевищує 1
Вт/см2, це спричинює дуже швидку втрату зору, що є одним із серйозних ефектів
дії НВЧ на організм людини. На більш низьких частотах такі ефекти не
відбуваються, і тому їх треба вважати специфічними для НВЧ діапазону. Ступінь
пошкодження залежить, в основному, від інтенсивності та тривалості опромінення.
Інтенсивне НВЧ
опромінення відразу викликає сльозотечу, подразнення, звуження зіниці ока.
Після короткого (1-2 доби) прихованого періоду спостерігається погіршення зору,
що посилюється під час повторного опромінення і свідчить про кумулятивний
характер пошкоджень. Спостереження за людьми доводять існування механізму
відбудови пошкоджених клітин, який вимагає тривалого часу (10-20 діб). Зі
зростанням часу та інтенсивності впливу пошкодження набувають незворотного
характеру.
У разі прямого впливу на
око випромінювання відбувається пошкодження рогівки. Але серед усіх тканин ока
найбільшу чутливість в діапазоні 1...10 ГГц має кришталик. Сильні пошкодження
кришталика зумовлені тепловим впливом НВЧ (при щільності потоку енергії понад
100 мВт/см2). Замалої інтенсивності помутніння спостерігаються тільки у задній
ділянці, за великої - по всьому об’єму кришталика.
Катароутворення
пояснюється не тільки тепловою дією, воно залежить також від ряду інших не
повністю встановлених чинників. Значну роль можуть відігравати концентрація
поля у середовищах з окремими діелектричними властивостями та об’ємні
резонансні ефекти.
Для попередження
професійних захворювань, які виникають у результаті тривалої дії
електромагнітних випромінювань, встановлені гранично допустимі рівні
електромагнітних випромінювань. Відповідно до ГОСТ 12.1.006-84 "ССБТ.
Допустимі рівні напруженості електромагнітного поля
радіочастотного діапазону
Діапазон частот, Гц
|
Допустимі рівні напруженості електромагнітного поля
|
Допустима щільність потоку енергії, Вт/м2
|
|
за електричною складовою (Е), В/м
|
за магнітною складовою (Н), А/м
|
||
60 кГц до 3 МГц
3 МГц до ЗО МГц
30 МГц до 50 МГц
50 МГц до 300
МГц 300 МГц до 300 ГГц
|
50
20
10
5
-
|
5
-
0,3
-
-
|
-
-
-
-
10
|
Рівні ЕМП необхідно
контролювати не рідше 1 разу на рік. Якщо вводиться в дію новий об’єкт або
здійснюється реконструкція старих об’єктів, то заміри рівня електромагнітних
випромінювань проводяться перед введенням їх в експлуатацію.
Захист від електромагнітних випромінювань
Вибір того чи іншого
способу захисту від дії електромагнітних випромінювань залежить від робочого
діапазону частот, характеру виконуваних робіт, напруженості та щільності потоку
енергії ЕМП, необхідного ступеня захисту.
До заходів щодо
зменшення впливу на працівників ЕМП належать: організаційні, інженерно-технічні
та лікарсько-профілактичні.
Організаційні заходи
здійснюють органи санітарного нагляду. Вони проводять санітарний нагляд за
об’єктами, в яких використовуються джерела електромагнітних випромінювань.
Інженерно-технічні
заходи передбачають таке розташування джерел ЕМП, яке б зводило до мінімуму їх
вплив на працюючих, використання в умовах виробництва дистанційного керування
апаратурою, що є джерелом випромінювання, екранування джерел випромінювання,
застосування засобів індивідуального захисту (халатів, комбінезонів із
металізованої тканини, з виводом на заземлюючий пристрій). Для захисту очей
доцільно використовувати захисні окуляри ЗП5-90. Скло окулярів вкрито
напівпровідниковим оловом, що послаблює інтенсивність електромагнітної енергії
при світло пропусканні не нижче 75%.
Взагалі, засоби
індивідуального захисту необхідно використовувати лише тоді, коли інші захисні
засоби неможливі чи недостатньо ефективні: при проходженні через зони
опромінення підвищеної інтенсивності, при ремонтних і налагоджувальних роботах
в аварійних ситуаціях, під час короткочасного контролю та при зміні
інтенсивності опромінення. Такі засоби незручні в експлуатації, обмежують
можливість виконання трудових операцій, погіршують гігієнічні умови.
У радіочастотному
діапазоні засоби індивідуального захисту працюють за принципом екранування
людини з використанням відбиття і поглинання ЕМП. Для захисту тіла
використовується одяг з металізованих тканин і рідіопоглинаючих матеріалів.
Металізовану тканину роблять із бавовняних ниток з розміщеним всередині них
тонким проводом, або з бавовняних чи капронових ниток, спірально обвитих
металевим дротом. Така тканина, наче металева сітка, при відстані між нитками
до 0,5 мм
значно послаблює дію випромінювання. При зшиванні деталей захисного одягу треба
забезпечити контакт ізольованих проводів. Тому електрогерметизацію швів
здійснюють електропровідними масами чи клеями, які забезпечують гальванічний
контакт або збільшують ємнісний зв’язок неконтактуючих проводів.
Лікарсько-профілактичні
заходи передбачають проведення систематичних медичних оглядів працівників, які
перебувають у зоні дії ЕМП, обмеження и часі перебування людей в зоні
підвищеної інтенсивності електромагнітних випромінювань, видачу працюючим
безкоштовного лікарсько-профілактичного харчування, перерви
санітарно-оздоровчого характеру.
Електромагнітні випромінювання комп’ютера
Дослідження вчених за
останні 20 років показали, що електромагнітні поля, створені технічними
системами, навіть у сотні разів слабші природного поля Землі, можуть бути
небезпечними для здоров’я людини. Якщо не змінити принципи побудови електронних
та радіотехнічних систем, то тенденція їх розвитку і негативний вплив на
біологічні системи на рівні дії полів можуть призвести до катастрофічного за
своїми наслідками впливу на біосферу та людину.
Плоди науково-технічного
прогресу, які повинні служити на благо людства, стають агресивними по
відношенню навіть до своїх творців. Стрімко зростає енергонасиченість побуту
людей. Електроніка підступає все ближче до людини. Комп’ютер, телевізор,
відео-системи, мікрохвильові печі, радіотелефони - ось далеко не повний перелік
технічних засобів, з якими людина постійно взаємодіє. Павутиння проводів
електропостачання в будинках та в службових приміщеннях оточують людину. Людина
знаходиться тривалий час під дією штучних полів, створених електронними
системами та системами електропостачання.
Особливо стрімко в наше
життя входять комп’ютери і телевізійні системи. Сьогодні у всьому світі
комп’ютери займають важливе місце у роботі, житті та відпочинку людей. Без них
вже неможливо уявити сучасний світ. Одним із шкідливих апаратних забезпечень ЕОМ
для людського організму є дисплеї. Дисплеї, сконструйовані на основі
електронно-променевої трубки, є джерелами електростатичного поля, м’якого
рентгенівського, ультрафіолетового, інфрачервоного, видимого, низькочастотного,
наднизькочастотного та високочастотного електромагнітного випромінювання (ЕМВ).
Вплив комплексу ЕМВ чи окремих його видів на виникнення різних захворювань
почали вивчати з моменту їх використання. В кінці 50-х років у СРСР були
введені перші нормативи, що обмежують радіочастотний вплив. Наприкінці 60-х
років радянські вчені встановили вплив електромагнітних полів, навіть дуже
слабких, на нервову систему людини. У 70-ті роки ця проблема стала предметом
широких дискусій і досліджень.
Джерелами
електромагнітних випромінювань є мережі живлення (частота 50 Гц), система
рядкового розгорнення (2-400 кГц), блок модуляції променя (5-10 МГц).
Було встановлено, що
випромінювання низької частоти, в першу чергу, негативно впливають на
центральну нервову систему, викликаючи головні болі, запаморочення, нудоту,
депресію, безсоння, відсутність апетиту, виникнення синдрому стресу, причому
нервова система реагує навіть на короткі за тривалістю впливу щодо слабких
полів частоти: змінюється гормональний стан організму, порушуються біоструми
мозку. Все це відображається на процесах навчання і запам’ятовування.
Низькочастотне
електромагнітне поле може стати причиною шкірних захворювань (вугреве
висипання, себороїдна екзема, рожевий лишай тощо), хвороб серцево-судинної
системи та кишково-шлункового тракту, воно впливає на білі кров’яні тільця, що
призводить до виникнення пухлин, у тому числі й злоякісних.
Особливу увагу медики
приділяють дослідженням впливу електромагнітних випромінювань на жінок в період
вагітності. Статистичні дані свідчать про те, що робота за комп’ютером порушує
нормальний хід вагітності, часто є причиною появи на світ дітей із вродженими
вадами, з яких найпоширенішими є дефекти розвитку головного мозку. Тому
необхідно, щоб керівництво своєчасно переводило вагітних жінок на роботу, не
пов’язану з використанням моніторів.
Існують переконливі
докази несприятливого комплексного впливу моніторів ПК на організм працюючих. У
таблиці наведені результати медико-біологічних досліджень впливу ПК на
користувачів, проведені Російським науково-дослідним інститутом охорони праці.
Результати впливу ПК на користувачів
Симптоми впливу комп’ютера
|
Процент операторів, які сповістили про симптоми
|
|||
Робота за дисплеями, місяців
|
||||
До 12 неповна зміна
|
До 12 повна зміна
|
Більше 12
|
Більше
24
|
|
Біль голови та біль в очах
|
8
|
35
|
51
|
76
|
Втома, запаморочення
|
5
|
32
|
41
|
69
|
Порушення нічного сну
|
-
|
8
|
15
|
50
|
Сонливість протягом дня
|
11
|
22
|
48
|
76
|
Зміна настрою
|
8
|
24
|
27
|
50
|
Підвищена дратівливість
|
3
|
11
|
22
|
51
|
Депресія
|
3
|
16
|
22
|
50
|
Зниження інтелектуальних здібностей
|
-
|
3
|
12
|
40
|
Випадіння волосся
|
—
|
—
|
3
|
5
|
Біль у м’язах
|
11
|
14
|
21
|
32
|
Біль в ділянці серця, порушення ритму
|
-
|
5
|
7
|
32
|
Зниження статевої активності
|
12
|
18
|
34
|
64
|
Як вважають основною
причиною негативного впливу моніторів ПК, телевізорів, іншої побутової техніки
на їх користувачів є торсійна компонента електромагнітних випромінювань.
У результаті
науково-технічного прогресу був створений портативний комп’ютер. Зручність його
полягає в тому, що ми маємо змогу взяти notebook у дорогу, на відпочинок тощо.
Але проблема електромагнітних випромінювань портативних комп’ютерів заслуговує
найсерйознішої уваги. Електростатичне поле і рентгенівське випромінювання
дійсно відсутні в рідкокристалічних екранах, та щодо змінних електромагнітних
полів, то твердження про безпеку портативних комп’ютерів за цими параметрами
явно передчасне.
Часто можна почути
думку, що портативні комп’ютери типу notebook безпечні для користувачів і не мають
потреби в таких додаткових заходах захисту, як приекранні фільтри: їх можна
вважати пристроями, що зберігають здоров’я людей і споживають значно менше
енергії, ніж їхні електронно-променеві попередники. В основі подібних міркувань
лежить той факт, що в портативних комп’ютерах використовуються екрани на основі
рідких кристалів, що не генерують шкідливих випромінювань, властивих звичайним
моніторам з електронно-променевою трубкою. Однак результати досліджень,
проведених у науково-дослідних центрах, показали, що електромагнітне
випромінювання портативних комп’ютерів типу МоіеЬоок значно перевищує
екологічні нормативи. Беручи до уваги результати досліджень щодо величини
електромагнітного випромінювання МоіеЬоок, можна прийти до висновку, що
інформаційна торсійна компонента за рівнем негативного впливу на користувача
нічим не відрізняється від моніторів на основі електронно-променевої трубки
(ЕПТ). Необхідно зазначити, що рівні електромагнітних випромінювань портативних
комп’ютерів перевищують нормативні параметри для багатьох комп’ютерів з
моніторами на основі ЕПТ.
Безпечні
рівні випромінювань
Рівні електромагнітних
випромінювань моніторів, які вважаються безпечними для здоров’я користувачів,
регламентуються нормами МРК II 1990:10 Шведського національного комітету з
вимірювань та досліджень, які вважаються базовими, а також більш жорсткими
нормами ТСО 9295 Шведської конференції профспілок. Це ілюструє таблиця. Норми
на рівні ЕМВ стали законом для багатьох провідних фірм, які виготовляють
монітори.
Допустимі рівні випромінювань моніторів ПК
Види поля
|
тсо
|
МРR ІІ
|
Змінне електричне
|
||
поле
|
||
5 Гц - 2 кГц
|
10 В/м
|
2,5 В/м
|
2 кГц - 400 кГц
|
1 В/м на відстані
|
2,5 В/м
|
від центра екрана і
|
на відстані
навколо монітора
|
|
Змінне магнітне поле
|
||
5 Гц - 2 кГц
|
250 нТл 200 мА/м
|
250 нТл 200 мА/м
|
2 кГц - 400 кГц
|
25 нТл 20 мА/м
|
25 нТл 20 мА/м
|
на відстані
|
на відстані
|
|
центру екрана і
|
навколо монітора
|
У сучасних комерційних, наукових,
навчальних закладах, в домашньому використанні можна зустріти монітори високого
класу, які задовольняють найсуворіші вимоги. Такі монітори характеризуються
мінімальним впливом на функціональний стан здоров’я користувачів персональних
комп’ютерів. Однак ще використовуються монітори, які є шкідливими для здоров’я
їх користувачів, і під час їх експлуатації необхідно дотримуватися вимог
охорони праці.
ВИПРОМІНЮВАННЯ
ОПТИЧНОГО ДІАПАЗОНУ
У промисловості і побуті
набули масового застосування прилади та обладнання, робота яких пов’язана з
використанням або утворенням в процесі роботи електромагнітних випромінювань
оптичного діапазону, до яких належать електромагнітні коливання з довжиною хвиль
від 0,2 мкм до 1000 мкм. Робота персоналу, який обслуговує таке обладнання, а
також людей, які знаходяться поблизу нього, пов’язана з дією випромінювань
оптичного діапазону на організм людини та потребує рекомендацій щодо захисту
від них.
Залежно від довжини
хвилі ці випромінювання поділяються на: випромінювання видимого діапазону,
інфрачервоні, ультрафіолетові та лазерні (монохроматичні та видимого і суміжних
з ним діапазонів).
Інфрачервоне
випромінювання
До інфрачервоних
випромінювань належать електромагнітні випромінювання (ЕМВ) невидимої частини
спектра, що знаходяться в діапазоні довжини хвилі X 0,78 мкм -1000
мкм.
Джерелом інфрачервоного
випромінювання є будь-яке тіло, температура поверхні якого перевищує
температуру абсолютного нуля (-273 К). Спектральний склад випромінювань
інфрачервоного діапазону залежить від температури поверхні тіла. Чим вища
температура тіла, тим коротша довжина випромінюваної електромагнітної хвилі.
Вплив інфрачервоного випромінювання на людину залежить від довжини хвилі, що
випромінюється, й від глибини проникнення променів. В залежності від цього
інфрачервоне випромінювання поділяють на три ділянки: А,В,С.
А - ближня
(короткохвильова) - характеризується високою проникністю крізь шкіру X = 0,78-1,4 мкм;
В - середня
(середньохвильова) - поглинається шарами дерми та підшкірною жировою тканиною X = 1,4-3,0 мкм;
С - далека
(довгохвильова) - поглинається епідермісом X = 3,0 мкм-1000 мкм.
Інфрачервоне
випромінювання, що потрапляє на тіло людини, впливає, перш за все, на
незахищені його ділянки (обличчя, руки, шию, груди, очі). Основним його проявом
є тепло, яке проникає на деяку глибину в тканини. Тіло людини може витримувати
інфрачервоне випромінювання певної густини потоку енергії, яка вимірюється в
Вт/м2. Так, при густині потоку випромінювання величиною 280-260 Вт/м2
відчувається ледь помітне тепло. Його людський організм може витримувати
тривалий час без будь-яких змін у його функціональному стані. При густині
потоку випромінювання величиною 560-1050 Вт/м2 настає межа, коли людина не
витримує дію інфрачервоного випромінювання. Знаходження людини протягом
тривалого періоду часу в зоні інфрачервоного випромінювання значної потужності,
як і при дії високих температур, впливає на центральну нервову систему,
серцево-судинну систему (збільшується частота серцебиття, змінюється
артеріальний тиск, прискорюється дихання), порушує тепловий баланс в організмі,
що призводить до посиленого потовиділення, втрати необхідних для організму
людини солей. Діючи на очі, інфрачервоне випромінювання викликає помутніння
кришталика, опік сітківки, кон’юнктивіти.
Інтенсивність
інфрачервоного випромінювання характеризується густиною потоку енергії.
Нормована допустима
густина потоку енергії інфрачервоного випромінювання на робочому місці залежить
від ділянки випромінювання.
Нормами передбачено
тривалість опромінення, перерв, які залежать від густини потоку опромінення.
Для захисту людини від
інфрачервоного випромінювання використовують декілька способів.
Захист відстанню. Цей
спосіб полягає в тому, що при віддаленні від джерела випромінювання густина
потоку енергії зменшується пропорційно відстані до нього.
Захист часом передбачає
обмеження перебування людини в зоні інфрачервоного випромінювання.
Теплоізоляція джерела
випромінювання передбачає застосування конструкторських та технологічних
рішень, направлених на теплоізоляцію випромінювальної поверхні матеріалами
(скловата, цегла), що знижують температуру поверхні випромінювання.
Екранування джерела
випромінювання полягає у використанні непрозорих або напівпрозорих екранів, які
можуть бути відбиваючими або теплоіюглинаючими. Для охолодження використовують
водяні завіси з водяної плівки.
Індивідуальні засоби
захисту: спецвзуття, спецодяг, який витримує високі температури і захищає від
інфрачервоних випромінювань, який водночас є м’яким і повітронепропускним
(брезент, сукно). Для захисту очей використовують спеціальні окуляри зі
скельцями жовто-зеленого або синього кольору.
Ультрафіолетовим
випромінюванням (УФВ) називають електромагнітні випромінювання в оптичній
ділянці з довжиною хвилі в діапазоні 200-380 нм.
За способом генерації
воно належить до теплового випромінювання, але за своєю дією подібне до
іонізуючого випромінювання. Природнім джерелом УФВ є сонце. Штучними джерелами
є електричні дуги, лазери, газорозрядні джерела світла.
Генерація
ультрафіолетового випромінювання починається при температурі тіла понад 1200
°С, а його інтенсивність зростає з підвищенням температури.
Енергетичною
характеристикою УФВ є густина потоку потужності, яка вимірюється у Вт/м2.
Інтенсивність
випромінювання та його електричний спектральний склад залежить від температури
поверхні, що є джерелом УФВ, наявності пилу та загазованості повітря.
Вплив УФВ на людину
кількісно оцінюється за еритемною дією, тобто в почервонінні шкіри, яке в
подальшому (як правило, через 48 годин) призводить до її пігментації (засмаги).
УФВ має незначну
проникаючу здатність. Воно затримується верхніми шарами шкіри людини.
Ультрафіолетове випромінювання і необхідне для нормальної життєдіяльності
людини. За тривалої відсутності УФВ в організмі людини розвивається негативне
явище, яке отримало назву "світлового голодування".
У той же час тривала дія
значних доз УФВ може призвести до ураження очей та шкіри. Ураження очей гостро
проявляються у вигляді фото- або електрофтальмії. Тривала дія УФВ довжиною
хвилі 200-280 нм може призвести до утворення ракових клітин. УФВ впливає на
центральну нервову систему, викликає головний біль, підвищення температури,
нервове збудження, зміни у шкірі та крові.
Випромінювання ділянки
315-380 нм має слабку біологічну дію, переважно флуоресценцію. Випромінювання в
ділянці 200-280 нм руйнує біологічні клітини, викликає коагуляцію білків.
Короткохвильове випромінювання змінює освітлення робочих місць, іонізує
повітря. Природне короткохвильове ультрафіолетове випромінювання (виходить від
сонця) не потрапляє на Землю, а поглинається озоновим шаром. Для УФВ, в
залежності від ділянки випромінювання, встановлена допустима густина потоку
енергії у Вт/м2, яка наведена у таблиці.
Допустима густина потоку енергії
Ділянка випромінювання
|
Довжина хвилі, нм
|
Допустима густина потоку енергії, Вт/м2
|
А
|
380...315
|
10
|
В
|
315...280
|
0,05
|
С
|
280...200
|
0,001
|
До заходів захисту від УФВ належать конструкторські та технологічні рішення, які або усувають генерацію УФВ, або знижують його рівень. Застосовується екранування джерел УФВ. Екрани можуть бути хімічними (хімічні речовини, які містять інгредієнти, що поглинають УФВ) і фізичними (перепони, які віддзеркалюють або поглинають промені). Ефективним засобом захисту від дії УФВ є одяг, виготовлений зі спеціальних тканин, що затримують УФВ (наприклад, із попліну, бавовни). Для захисту очей використову-ійоть окуляри із захисним склом. Руки захищають рукавицями.
Лазерне
випромінювання
Більш широкого
застосування в промисловості, науці і медицині знаходять оптичні квантові
генератори (ОКГ) - лазери.
Лазери використовують
при дефектоскопії матеріалів, в радіоелектронній промисловості, в будівництві,
при обробці твердих і надтвердих матеріалів. За їх допомогою здійснюється
багатоканальний зв’язок на великих відстанях, лазерна локація, дальнометрія,
швидке опрацювання інформації.
Лазер - це генератор
електромагнітних випромінювань оптичного діапазону, робота якого полягає у
використанні вимушених випромінювань.
Принцип дії лазера
базується на властивості атома (складної квантової системи) випромінювати
фотони при переході із збудженого стану в основний (з меншою енергією).
Головною особливістю
лазерного випромінювання є його чітка спрямованість, що дозволяє на великій
відстані від джерела отримати точку світла майже незмінних розмірів з великою
концентрацією енергії.
За характером генерації
електромагнітних хвиль лазери поділяються на імпульсні (тривалість
випромінювання до 0,25 с) і лазери безперервної дії (тривалість випромінювання
від 0,25 с і більше).
Лазер генерує
електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі від 0,2 до 1000 мкм. Цей
діапазон за довжиною хвилі та біологічною дією поділяється на три ділянки:
- ультрафіолетову (від 0,2 до 0,38 мкм);
- видиму (від 0,38 до 0,78 мкм);
- ближню інфрачервону (від 1,4 до 1000 мкм).
У зв’язку з малою
довжиною хвилі лазерне випромінювання може бути сфокусоване оптичними системами
невеликих геометричних розмірів (розміри обмежені дифракцією), завдяки чому на
малій площі досягається велика густина енергії випромінювання.
Дія лазерного
випромінювання на організм людини має складний характер і обумовлена як
безпосередньою дією лазерного випромінювання на тканину, так і вторинними
явищами, обумовленими змінами в організмі внаслідок опромінення. Розрізняють
термічну і лологічну дію лазерного випромінювання на тканини, що може призвести
до теплової, ударної дії світлового тиску, електрострикції (механічні коливання
під дією електричної складової електромагнітного поля), перебудови
внутрішньоклітинних структур та інше.
Уражаюча дія лазерного
променя залежить від потужності, довжини хвилі випромінювання, тривалості
імпульсу, часто-Р повторення імпульсів, часу взаємодії,
біологічних та фізи-ко-хімічних особливостей опромінюваних тканин та органів.
Термічна дія
випромінювання лазерів безперервної дії має багато спільного із звичайним
нагріванням. При помірній інтенсивності випромінювання на шкірі можуть
з’явитися видимі зміни (порушення пігментації, почервоніння) з досить чіткими
межами ураженої ділянки, а при інтенсивності випромінювання понад 100 Вт-с-1
виникає кратероподібний отвір внаслідок руйнування та випарювання клітинних
структур.
Загалом, шкіряний
покрив, який сприймає більшу частину енергії лазерного випромінювання, значною
мірою захищає організм людини від серйозних внутрішніх ушкоджень. Але є
відомості, що опромінення окремих ділянок шкіри викликає порушення у різних
системах організму, особливо нервовій та серцево-судинній.
При великій
інтенсивності і дуже малій тривалості імпульсів спостерігається біологічна дія
лазерного випромінювання, обумовлена процесами, які виникають внаслідок
вибіркового поглинання "тканинами електромагнітної енергії, а також
електричними і фотоелектричними ефектами. Тому, при відносно слабких
ушкодженнях шкіри може виникати ураження внутрішніх тканин - набряки,
крововиливи, змертвіння тканин, згортання крові. Результатом лазерного
опромінення, навіть дуже малих доз, можуть бути такі явища, як нестійкість
артеріального тиску, порушення серцевого ритму, втома, роздратування, головний
біль, підвищена збудженість, порушення сну. |3вичайно, такі порушення зворотні
і зникають після відпочинку.
Особливо чутливі до дії
лазерного випромінювання очі людини. Ураження очей виникає від влучення як
прямого, так і відбитого променя лазера, навіть якщо поверхня відбиття не є
дзеркальною. Характер ураження залежить від довжини хвилі. Найсерйознішу
небезпеку становить випромінювання УФ діапазону, яке може призвести до зміни
структури білка (коагуляція) рогівки та опіку слизової оболонки, що викликає
повну сліпоту. Випромінювання видимого діапазону впливає на клітини сітківки,
внаслідок чого настає тимчасова сліпота або втрата зору від опіку з наступною
появою рубцевих ран. Випромінювання 14 діапазону, яке поглинається райдужною
оболонкою, кришталиком та скловидним тілом, більш-менш безпечне, але також може
спричинити сліпоту.
Внаслідок лазерного
опромінення у біологічних тканинах організму можуть виникати вільні радикали,
які активно взаємодіють з органічними молекулами та порушують нормальний хід
процесів обміну на клітинному рівні. Наслідком цього є загальне погіршення
стану здоров’я.
Під лазерною безпекою
розуміється сукупність організаційних, технічних і санітарно-гігієнічних
заходів, які забезпечують безпеку умов праці персоналу при використанні
лазерів.
Прийняття тих або інших
заходів лазерної безпеки залежить, перш за все, від класу лазера (табл. 16.2).
Клас небезпеки лазера
встановлюється підприємством, яке його виготовляє.
Небезпека випромінювань
лазерів в залежності від їх класу
Клас лазера 1
Становить небезпеку при
опроміненні очей прямим або віддзеркаленим випромінюванням
Небезпека вихідного
випромінювання лазера
Не є небезпечним для
очей та шкіри
Становить небезпеку при
опроміненні очей прямим, віддзеркаленим, а також дифузно віддзеркаленим
випромінюванням на відстані 10
см від дифузно віддзеркалюючої поверхні та при
опроміненні шкіри прямим або віддзеркаленим випромінюванням
Становить небезпеку при
опроміненні шкіри дифузно віддзеркаленим випромінюванням на відстані 10 см від цієї поверхні
Усі лазери повинні бути
марковані знаком лазерної небезпеки
Установка лазерів
дозволяється тільки у спеціально обладнаних приміщеннях. На дверях приміщення,
де знаходяться лазери 2,З,4 класів, повинні бути нанесені знаки лазерної
небезпеки.
Лазери 4 класу повинні
бути розташовані в окремих приміщеннях. Велике значення має стан приміщення
всередині. Всі предмети, за винятком спеціального устаткування, не повинні мати
дзеркальної поверхні.
Розташовувати
устаткування потрібно так, щоб воно стояло вільно. Для лазерів 2, 3, 4 класів з
лицевої сторони пультів і панелей управління необхідно залишати вільний простір
шириною 1,5 м
- при однорядковому розташуванні лазерів, і шириною не менше 2м- при
дворядковому. Із задніх та бокових сторін лазерів потрібно залишати відстань не
менше 1 м .
Керування лазерами 4
класу повинно бути дистанційним, а двері приміщення, де вони знаходяться,
повинні мати блокування.
При використанні лазерів
2 та 3 класів необхідно запобігати попаданню випромінювання на робочі місця.
Повинні бути передбачені огородження лазерно шкідливої зони, або екранування
пучка випромінювання. Для екранів та огорож потрібно вибирати вогнестійкі
матеріали, які мають найменший коефіцієнт відбиття на довжину хвилі генерації
лазера. Ці матеріали не повинні виділяти токсичні речовини при дії на них
лазерного випромінювання.
При експлуатації лазерів
2,3,4 класів треба здійснювати періодичний дозиметричний контроль (не менше
одного разу на рік), а також додатково в таких випадках: при надходженні в
експлуатацію нових лазерів 2-4 класів, при зміні конструкції засобів захисту,
при організації нових робочих місць.
ШКІДЛИВІ
РЕЧОВИНИ В ПОВІТРІ РОБОЧОЇ ЗОНИ, ЇХ НОРМУВАННЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ
Оточуюче нас повітря
(атмосфера) є найважливішим фактором забезпечення нашого життя. Без повітря, що
потрапляє через дихальні шляхи в легені, вже через декілька хвилин настає
смерть. В природних умовах повітря, як правило, не забруднене отруйними
речовинами і життю людини не загрожує. Тільки з того часу, коли людина почала
використовувати в своїй діяльності шкідливі для її організму речовини,
з'явилася загроза її життю. При цьому з'ясувалось, що наші органи чутливості не
дозволяють з достатньою точністю визначати якість повітря і запобігати загрозі
отруєння.
Наше відчуття на нюх нездатне
сигналізувати про наявність у повітрі деяких шкідливих речовин, наприклад,
оксиду та діоксиду вуглецю, оксидів азоту та інших речовин. В той же час, коли
ми і відчуваємо присутність у повітрі незначної кількості отруйних речовин
(таких, як синільна кислота), наш організм не відповідає на це захисною
реакцією. Реакція організму настає з запізненням, коли отрута вже накопичилась
в організмі в значній кількості і стала небезпечною для життя. Ступінь отруєння
залежить як від кількості отрути, що потрапила в організм, так і від
індивідуальної чутливості організму людини до дії конкретної шкідливої
речовини.
Зважаючи на викладене,
можна констатувати, що для створення здорових і безпечних умов праці потрібно
мати гігієнічне нормування шкідливих речовин, надійні способи визначення їх
концентрацій у повітрі і сучасне технічне та організаційне забезпечення їх
знешкодження.
Поняття
"чисте повітря"
Згідно з рекомендаціями
Спілки німецьких інженерів (УВІ) чисте повітря має такий склад:
Компонент
|
N2
|
о2
|
Аг
|
|||
Вміст,%(об)
|
78,10
|
20,93
|
0,93
|
|||
Кг 0,0001
|
Хе
|
|||||
0,0005
|
0,00001
|
|||||
У чистому повітрі є
шкідливі гази, такі, як оксид вуглецю, озон, водень, оксид та діоксид азоту та
деякі інші, які не позначаються негативно на здоров'ї людей, тварин та всієї
флори і фауни Землі через незначну їх концентрацію.
Концентрації
забруднюючих речовин наводяться та розраховуються в одиницях маси, яка
міститься в одиниці об'єму повітря (мг/м3), або у вигляді об'ємного
співвідношення газів.
Ці гази потрапляють у
повітря завдяки існуванню вільного озону О3 в поверхневих шарах атмосфери, а
також процесам гниття та розкладання (КН3, СО, СН4, М2О) або атмосферними
явищами
Чистим вважається
повітря, не забруднене твердими, рідкими та газоподібними речовинами і газами,
які змінюють його природний склад.
Тверді, рідкі або
газоподібні речовини будь-якого ряду і походження, що потрапляють у повітря і
змінюють його природний склад, називають емісіями. Існує ще поняття емісія - це
забруднюючі атмосферне повітря речовини, що присутні в атмосфері в безпосередній
близькості від зони своєї дії, як правило, на висоті 1,5 км від поверхні землі
або верхньої межі рослинності, або на відстані 1,5 км від поверхні будівлі.
Емісії - це забруднення
техногенного походження. В технічній літературі користуються поняттям
"забруднення", "шкідливі речовини" в тих випадках, коли ці
речовини присутні у повітрі в концентраціях, шкідливих і небезпечних для флори
та фауни Землі.
Всесвітня організація
охорони здоров'я (ВООЗ) дає таке визначення: "Забруднення повітря має місце
в такому випадку, коли забруднююча повітря речовина або декілька речовин
присутні в атмосфері в такій кількості і протягом такого часу, що спричиняють
шкоду або можуть сприяти шкоді людям, тваринам, рослинам та майну, або можуть
призвести до погіршення здоров'я людини або стану майна, які не піддаються
обліку".
У сучасній техніці
застосовується безліч речовин, які можуть потрапляти в повітря і становити
небезпеку здоров'ю людей. Для визначення небезпечності медики досліджують вплив
цих речовин на організм людини і встановлюють безпечні для людини концентрації
та дози, які можуть потрапити різними шляхами в організм людини.
На промислових
підприємствах повітря робочої зони може забруднюватися шкідливими речовинами,
які утворюються в результаті технологічного процесу або містяться в сировині,
продуктах та напівпродуктах і відходах виробництва. Ці речовини потрапляють у
повітря у вигляді пилу, газів або пари і діють негативно на організм людини. В
залежності від їх токсичності та концентрації в повітрі можуть бути причиною
хронічних отруєнь або професійних захворювань.
За токсичною дією
шкідливі речовини поділяють на: кров'яні отрути, які взаємодіють з гемоглобіном
крові і гальмують його здатність до приєднання кисню (оксид вуглецю, бензол,
сполуки ароматичного ряду та ін.); нервові отрути, які викликають збудженість
нервової системи, її виснаження, руйнування нервових тканин (наркотики, спирти,
сірчаний водень, кофеїн та ін.); подразнюючі отрути, що вражають верхні
дихальні шляхи і легені (аміак, сірчаний газ, пара кислот, окиси азоту,
ароматичні вуглеводні та ін.); ті, що пропалюють та подразнюють шкіру і слизові
оболонки (сірчана та соляна кислоти, луги); печінкові отрути, дія яких
супроводжується зміною та запаленням тканин печінки (спирти, дихлоретан, чотирихлористий
вуглець); алергени, що змінюють реактивну спроможність організму (алкалоїди та
інші речовини); канцерогени, що спричиняють утворення злоякісних пухлин
(3,4-бензопірен, кам'яновугільна смола); мутагени, що впливають на генетичний
апарат клітини (окис етилену, сполуки ртуті та ін.).
Задимленість повітря
робочої зони несе особливу загрозу здоров'ю людини за рахунок того, що в легені
потрапляють, окрім димового пилу, ще й токсичні гази СО та СО2, про небезпеку
яких зазначалося вище.
Небезпека пилу може бути
для людини дуже великою, якщо пил містить радіоактивне забруднення, яке можна
встановити тільки вимірюванням спеціальними приладами. Запиленість повітря
шкідлива також для обладнання, яке швидко спрацьовується і виходить із ладу.
Методи
визначення запиленості повітря
Запиленість повітря
можна визначити гравіметричним (ваговим), лічильним (мікроскопічним),
фотометричним та деякими іншими методами.
Видалення пилу з повітря
може бути здійснено різними способами: аспіраційним, що ґрунтується на
просмоктуванні повітря через фільтр; седиментаційним, що базується на процесі
природного осідання пилу на скляні пластинки або банки з подальшим підрахунком
маси пилу, що осів на їм2 поверхні; за допомогою електроосадження, принцип якого
полягає в тому, що створюється електричне поле великої напруги, в якому пилові
частинки електризуються і притягуються до електродів.
У санітарно-гігієнічній
практиці основним методом визначення запиленості прийнятий гравіметричний
метод, тому що при сталості хімічного складу первинне значення має маса пилу,
що затрималася в організмі людини. Визначення тільки маси пилу не дає повної
картини його шкідливості для людини та технологічного процесу, тому що при
однаковій масі може бути різний хімічний, гранулометричний склад пилу, що
позначається на його впливі на людину, обладнання та технологію. Повна
характеристика пилу складається з його маси, що міститься в одиниці об'єму
повітря, хімічного та дисперсного складу.
Лічильний
(мікроскопічний) метод дає можливість визначити загальну кількість пилових
часток в одиниці об'єму повітря і співвідношення їх розмірів. Для цього пил, що
міститься в певному об'ємі повітря, осаджують на скло, покрите прозорою клейкою
плівкою. Під мікроскопом визначають форму, кількість і розміри пилових часток.
Якісну характеристику
пилу визначають фотометричним методом за допомогою поточного ультрафотометра,
яким реєструються окремі пилові частинки за допомогою сильного бокового світла.
Для відокремлення пилу
від повітря застосовуються різні фільтри, які затримують пилові частинки
розміром до 0,1 мкм і більше, залежно від розміру пор фільтра. Такі фільтри
випускаються в багатьох країнах. Матеріал фільтрів може бути різним в
залежності від його призначення: целюлоза, синтетичні матеріали, азбест (для
визначення горючих частинок пилу). Також застосовуються комбіновані фільтри.
Випускаються спеціальні фільтри, просочені імерсійним мастилом, що робить їх
прозорими - це і дозволяє додатково робити мікроскопічні дослідження пилу.
В Україні найчастіше
застосовуються фільтри АФА (аналітичний фільтр аерозольний) круглої форми з площинами
фільтрації 3; 10; 20 см2, які мають опорне кільце, фільтруючий елемент і
захисне паперове кільце з виступом. Фільтруючий елемент складається з
рівномірного шару ультратонких волокон із полімеру на марлевій основі або без
неї (фільтр Петрянова). Фільтри дозволяють працювати з ними без попереднього
підсушування через гідрофобні властивості полімеру.
Методи
нормалізації складу повітря робочої зони
Існує багато різних
способів та заходів, призначених для підтримання чистоти повітря виробничих
приміщень у відповідності до вимог санітарних норм. Всі вони зводяться до
конкретних заходів:
1. Запобігання
проникненню шкідливих речовин у повітря робочої зони за рахунок герметизації
обладнання, ущільнення з'єднань, люків та отворів, удосконалення технологічного
процесу.
2. Видалення шкідливих речовин, що потрапляють у
повітря робочої зони, за рахунок вентиляції, або очищення і нормалізації
повітря за допомогою кондиціонерів.
3. Застосування засобів
захисту людини,
Герметизація та
ущільнення є основними заходами із вдосконалення технологічних процесів, у яких
використовуються або утворюються шкідливі речовини. Застосування автоматизації
дає змогу вивести людину із забрудненого приміщення в приміщення з чистим
повітрям. Удосконалення технологічних процесів дозволяє замінювати шкідливі
речовини нешкідливими, відмовлятися від застосування пилоутворюючих процесів,
замінювати тверде пальне на рідке або газоподібне, встановлювати газо-,
пилоуловлювачі в технологічний цикл та ін.
При недосконалості
технології, коли уникнути проникнення шкідливих речовин в повітря не вдається,
застосовують їх інтенсивне видалення за допомогою вентиляційних систем (газ,
пара, аерозолі) або аспіраційних систем (тверді аерозолі). Встановлення
кондиціонерів повітря в приміщеннях, де є особливі вимоги до його якості,
створює нормальні мікрокліматичні умови для працюючих.
Особливі вимоги
висуваються до приміщень, де проводяться роботи зі шкідливими речовинами, що
пилять. Так, підлога, стіни, стеля повинні бути гладкими, легко митися. В
цехах, де виділяється пил, регулярно роблять вологе або вакуумне прибирання.
В приміщеннях, де не
можна створити нормальні умови, що відповідають нормам мікроклімату,
застосовують засоби індивідуального захисту (313).
Згідно з ГОСТ
12.4.011-87 "ССБТ. Средства
защиты работающих. Классификация", всі ЗІЗ, в залежності від призначення,
поділяються на такі класи: ізолюючі костюми, засоби захисту органів дихання,
одяг спеціальний захисний, засоби захисту ніг, засоби захисту рук, засоби
захисту голови, засоби захисту обличчя, засоби захисту очей, засоби захисту
органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти та інші запобіжні засоби,
захисні дерматологічні засоби, засоби захисту комплексні.
Ефективне застосування
ЗІЗ залежить від їх правильного вибору і умов експлуатації. При виборі
необхідно враховувати конкретні умови виробництва, вид та тривалість впливу
шкідливого фактора, а також індивідуальні особливості людини. Тільки правильне
застосування 313 може максимально захистити працюючого. Для цього працівники
повинні бути ознайомлені з асортиментом та призначенням ЗІЗ.
Для роботи з отруйними і
забруднювальними речовинами користуються спецодягом - комбінезонами, халатами,
фартухами та ін.; для захисту від кислот та лугів - гумовим взуттям та
рукавичками. Для захисту шкіри, рук, обличчя, шиї застосовують захисні креми та
пасти: антитоксичні, водостійкі, жиростійкі. Очі від можливих опіків та
аерозолів захищають окулярами з герметичною оправою, масками, шоломами.
До засобів
індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД) належать респіратори,
промислові протигази та ізолюючі дихальні апарати, які застосовуються для
захисту від шкідливих речовин (аерозолів, газів, пари), що знаходяться в оточуючому
повітрі.
За принципом дії ЗІЗОД
поділяються на фільтруючі (застосовуються за наявності у повітрі вільного кисню
не менше 18% і обмеженого вмісту шкідливих речовин) та ізолюючі (при
недостатньому для дихання вмісту в повітрі кисню та необмеженої кількості
шкідливих речовин).
За призначенням фільтруючі ЗІЗОД поділяються на:
- протипилові - для захисту від аерозолів (респіратори ШБ-1, "Лепесток", "Кама", "Снежок", У-2К, РП-К, "Астра-2", Ф-62Ш, РПА та ін.);
- протигазові - для захисту від газопароподібних шкідливих речовин (респіратори РПГ-67А, РПГ-67В, РПГ-67КД, протигази марок А, В, КД, Г, Е, СО, М, БКФ та ін.);
- газопилозахисні - для захисту від парогазоподібних та аерозольних шкідливих речовин одночасно (респіратор фільтруючий газопилозахисний РУ-60М, "Снежок ГП", "Леиесток-Г");
- ізолюючі апарати - бувають шлангові та автономні.
Ізолюючі шлангові
апарати призначені для роботи в атмосфері, що містить менше 18% кисню. Вони
мають доший шланг, по якому подається повітря для дихання із чистої лоті.
Недоліки їх у тому, що дихальний шланг заважає працювати, не дає змогу вільно
рухатися (протигаз шланговий ПШ-1 без примусової подачі повітря, довжина шланги
10 м ;
ПШ-2 з повітродувкою - забезпечує працю двох осіб одночасно, довжина шланги 20 м ; респіратор для малярів РМП-62;
пневмошоломи ЛИЗ-4, ЛИЗ-Г», МИОТ-49 - працюють від компресорної повітряної
ЛІИІЇ) ізолюючі автономні дихальні апарати працюють від автономного хімічного
джерела кисню або від балонів з повітрям чи дихальною сумішшю. Вони призначені
для виконання рятувальних робіт або евакуації людей із загазованої зони.
Саморятівник шахтний
малогабаритний ШСМ-1. Має хімічне джерело кисню. Термін користування 20-100
хвилин в залежності від інтенсивності витрачання кисню (енерговитрат), вага 1,45 кг .
Респіратор ізолюючий
допоміжний РВЛ-1. Має балон зі стисненим киснем і регенеративний хімічний
патрон для регенерації кисню. Працює 2 години, вага 9 кг .
Респіратор
"Урал-7". Принцип дії такий самий, як у респіратора РВЛ-1, але він
більш габаритний. Діє 5 годин, важить 14 кг . Носиться за плечима, має амортизаційні
пристрої для зручності носіння.
Респіратор Р-30 має таку
саму систему життєзабезпечення, що і наведений вище. Розрахований на 4 години
дії, важить 11,8 кг .
Дихальний апарат АСВ-2
складається з 2-х повітряних балонів, маски або загубника, шланги, редуктора,
має манометр для контролю за тиском повітря, запобіжний клапан та ін.
Призначений для захисту органів дихання в умовах забрудненої атмосфери.
Лікувально-профілактичне харчування
Працівники, які зайняті на роботах з тяжкими
умовами праці, безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним
харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими відповідно до статті 9 Закону
України «Про охорону праці». Підприємства самостійно вирішують усі питання, пов’язані
з безкоштовною видачею робочим та службовцям лікувально-профілактичного
харчування, молока або інших рівноцінних харчових продуктів. Молоко видається
по 0,5 л
за зміну неналежно від її тривалості у дні фактичної зайнятості працівника. Не
дозволяється сплата молока грошима, заміна його іншими товарами або продуктами.
Працівникам, які одержують безкоштовно лікувально-профілактичне харчування у
зв’язку з особливо шкідливими умовами праці, молоко не видається.
Лікувально-профілактичне харчування видається
працівникам, які зайняті на роботах з особливо шкідливими умовами праці, з
метою поліпшення стану їхнього здоров’я та запобігання професійним
захворюванням.
Безкоштовна видача працівникам
лікувально-профілактичного харчування проводиться у дні фактичного виконання
ними робіт на виробництві, за професіями та на посадах, що передбачені
переліком виробництв, професій і посад з особливо шкідливими умовами праці, а
також у дні хвороби з тимчасовою втратою працездатності, якщо захворювання є
професійним і хворий не госпіталізований.
Лікувально-профілактичне
харчування працівникам видається у вигляді гарячих сніданків до початку роботи.
В окремих випадках за погодженням з медико-санітарним пунктом підприємства
видача таких сніданків дозволяється в обідню перерву. Передбачено також видачу
лікувально-профілактичного харчування працівникам на дому готовою їжею та
продуктами.
ПРАЦЯ ТА ЇЇ
ФІЗІОЛОГО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Праця людини є
функціональним процесом, у якому використовуються фізіологічні та психологічні
якості працівника.
В процес праці
залучаються всі органи й системи організму людини - мозок, м’язи, судини,
серце, легені та ін. При цьому витрачається нервова та м’язова енергія. Отже,
праця - це фізіологічний процес витрачання людської енергії. Крім того, в
процесі праці активізуються усі психічні функції людини: сприймання, мислення,
пам’ять, відчуття, уява, вольові якості, уважність, зацікавленість,
задоволення, зосередженість, напруження, стомлення тощо.
У процесі праці людина
сприймає і переробляє інформацію, в тому числі інформацію про наявність
шкідливих і небезпечних чинників на робочому місці; приймає і реалізує рішення;
осмислює різні варіанти дій; використовує засвоєні знання, навички і вміння;
аналізує відповідність умов, знарядь та предметів праці правилам, нормам;
прогнозує можливі ситуації; оптимально мобілізує свої резервні можливості;
концентрує вольові зусилля на досягненні поставленої мети і в цілях підвищення
безпеки праці. Також у процесі праці реалізується комунікативна функція психіки,
яка виявляється у спілкуванні працівників і є основою між-особистих відносин,
способом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною. В
ній враховуються індивідуальні властивості особистості, які проявляються у
відмінностях поведінки людей у тих чи інших небезпечних ситуаціях.
Отже, можна зробити
висновок, що праця - це сукупність фізіологічних та психічних процесів, які
спонукають, програмують і регулюють діяльність людини.
У процесі праці
відбувається функціональне напруження людини, яке зумовлене двома видами
навантажень: м’язовими і нервовими.
М’язові навантаження, як
правило, визначаються робочою позою, характером робочих рухів, напруженням
фізіологічних функцій тих органів, які задіяні при виконанні робіт стоячи або
сидячи. Динамічні навантаження зумовлені м’язовими навантаженнями при
переміщенні у просторі тіла або його частин.
Нервові навантаження
зумовлені напругою уваги, пам’яті, сенсорного апарату, активізацією процесів
мислення та емоційної сфери.
Залежно від співвідношення
м’язових і нервових навантажень праця поділяється на фізичну, з перевагою
м’язових навантажень, і розумову, з перевагою навантажень на кору головного
мозку, пов’язаних із вищими психічними функціями.
Цей поділ є умовним,
тому що будь-яка праця містить у собі зазначені компоненти і являє собою єдиний
нервово-м’язовий процес. Співвідношення затрат м’язової та нервової енергії,
виконавських і творчих функцій, механічних дій і операцій мислення у трудовому
процесі характеризують зміст праці.
Фізична праця відрізняється
великими витратами енергії, швидким стомленням та відносно низькою
продуктивністю. При роботі м’язів підсилюється кровообіг, що прискорює
постачання поживних речовин і кисню, видалення продуктів розпаду. В організмі
настають фізіологічні зміни, які забезпечують м’язову діяльність. Із
підвищенням тяжкості фізичної праці збільшується вживання кисню. Кожній людині
відповідає свій показник максимального споживання кисню (МСК). Чим вище МСК,
тим вища працездатність, стійкість до впливу екстремальних факторів. Звичайно
МСК не перевищує 3-4 л/хв. Під час виконання дуже важкої роботи постачання
кисню в організм досягає своєї межі, але потреба в ньому стає ще більшою і не
задовольняється в процесі роботи. В цей момент в організмі виникає стан
кисневої недостатності - гіпоксія. Помірна гіпоксія тренує організм, але якщо
важка фізична праця триває довго, або якщо людина не звикла до великих
навантажень, і її дихальна та серцево-судинна системи погано забезпечують
роботу м’язів - гіпоксія стає ушкоджуючим чинником.
М’язова робота
супроводжується змінами і в обміні речовин, які, в свою чергу, позначаються на
складі крові. Суттєвим чинником, що впливає на склад крові, є порушення водного
і водно-сольового балансу. В зв’язку з цим підвищується концентрація солі в
рідкій частині крові (плазмі). Крім того, енергетичні витрати в процесі праці
передбачають надходження у кров різних продуктів розпаду речовин, що призводить
до зміни складу крові.
У сфері матеріального
виробництва працівники здійснюють трудову діяльність із переважною часткою
фізичної праці. У сфері управління, надання послуг, виробництва ідеологічної та
науково-технічної продукції працівники здійснюють трудову діяльність із
переважною часткою розумової праці. Важливою ознакою розумової праці є те, що результатами
діяльності працівників є не матеріальні речі, а плани, програми, ідеї, проекти,
управлінські рішення, інформація, послуги тощо.
На відміну від фізичної,
розумова праця супроводжується меншими витратами енергетичних запасів, але це
не свідчить про її легкість. Основним працюючим органом під час такого виду
праці виступає мозок. При інтенсивній інтелектуальній діяльності потреба мозку
в енергії підвищується і становить 15-20% від загального об’єму енергії, яка
витрачається в організмі. При цьому вживання кисню 100 г кори головного мозку в
5 разів більше, ніж скелетними м’язами тієї ж ваги при максимальному фізичному
навантаженні. При читанні вголос витрати енергії підвищуються на 48%; при
публічному виступі - на 94%; при роботі операторів обчислювальних машин - на
60-100%. Під час розумової праці значно активізуються аналітичні та синтетичні
функції центральної нервової системи, прийом і переробка інформації, виникають
функціональні зв’язки, нові комплекси умовних рефлексів, зростає роль функцій
уваги, пам’яті, навантаження на зоровий та слуховий аналізатори.
Для розумової праці
характерні: велика кількість стресів, мала рухливість, вимушена статична поза -
все це зумовлює застійні явища у м’язах ніг, органах черевної порожнини і
малого тазу, погіршення постачання мозку киснем, зростання потреби в глюкозі.
При розумовій праці погіршується робота органів зору: стійкість ясного бачення,
гострота зору, адаптаційна можливість ока.
Розумовій праці
властивий найбільший ступінь зосередження уваги - в середньому у 5-10 разів
вище, ніж при фізичній праці. Завершення робочого дня зовсім не перериває
процесу розумової діяльності. Розвивається особливий стан організму - втома, що
з часом може перетворитися на перевтому. Все це призводить до порушення
нормального фізіологічного функціонування організму. При розумовій праці мають
місце зсуви в вегетативних функціях людини: підвищення кров’яного тиску, зміни
електрокардіограми, вентиляції легень і вживання кисню, підвищення температури
тіла.
Після закінчення
розумової праці втома залишається довше, ніж після фізичної праці, однак навіть
у стані перевтоми працівники здатні довгий час виконувати свої обов’язки без
особливого зниження рівня працездатності і продуктивності.
Як правило, під час
розумової праці важко вимкнути механізм переробки інформації навіть під час
відпочинку; люди працюють не лише 8-12 годин на добу, а майже постійно з
короткими переключеннями. Це і є підтвердженням так званої інформативної
теорії, згідно з якою людина під час сну переробляє інформацію, отриману в
період активної бадьорості.
Кожний вид праці
характеризується певним рівнем загальної рухової активності працівника, вимагає
вибіркової, специфічної психічної активності, пов’язаної з пізнанням,
сприйняттям, спілкуванням тощо.
Роль центральної нервової системи в
трудовій діяльності людини
Нервова система має
найголовніше значення в організмі людини. Вона координує, регулює роботу всіх
внутрішніх органів і здійснює зв’язок організму із зовнішнім середовищем.
Нервова система людини
складається із центральної (ЦНС), яка включає головний і спинний мозок і
периферійної(ПНС), яка складається з нервових волокон, що відходять під
головного і спинного мозку.
За функціями нервову
систему поділяють на соматичну і вегетативну. Соматична нервова системи регулює
опорно-руховий апарат і всі органи чуття, а вегетативна - процес обміну речовин
та роботу всіх внутрішніх органів (серця, нирок, легенів та ін.). Найпростіші
рухи регулює спинний мозок. Довгастий мозок керує процесами травлення, дихання,
кровообігу та іншими життєво важливими функціями. Підкіркова і кіркова частини
головного мозку керуюсь усією психічною діяльністю людини.
Центральна нервова
система виконує рефлекторну, інтегративну та координаційну функції.
Рефлекторна діяльність
мозку зумовлена безумовними та умовними рефлексами. Безумовні рефлекси є
вродженими, мають велику стійкість і забезпечують пристосування організму до
зовнішнього середовища. Умовні рефлекси набуваються залежно від обставин,
розширюють діапазон пристосувальних можливостей організму і згасають, якщо
потреби в них немає.
Стійка і злагоджена
система умовних рефлексів формується у процесі навчання і забезпечує виконання
певного виробничого завдання. Стійкість системи умовних рефлексів може бути
порушена при відхиленні трудової діяльності від програми, а надійність - під
впливом несприятливих виробничих чинників. Такі порушення, якщо не вжити
належних заходів, можуть призвести до зниження працездатності, травм або
нещасних випадків.
Виконуючи інтегративну
функцію, ЦНС забезпечує злагоджену взаємодію всіх органів і систем організму,
підтримує його стійкий внутрішній стан. Несприятливі умови праці можуть
призвести до стомлення нервової системи, що послаблює її інтегративну функцію і
може спровокувати розлад ряду фізіологічних систем: серцево-судинної,
шлунково-кишкової, дихальної тощо або призвести до різних захворювань
(інфаркти, інсульти, виразкові хвороби та ін.).
Завдяки координаційній
функції ЦНС здійснює підпорядкування багатьох рефлексів одному, який має на
даний час найважливіше значення для організму.
Усі функції центральної
нервової системи реалізуються в кожній конкретній реакції організму,
забезпечуючи ефект найбільшого пристосування до мінливих умов зовнішнього
середовища і підвищуючи фізіологічну опірність організму шкідливим зовнішнім
впливам.
Вища нервова діяльність
людини заснована на функціях двох сигнальних систем. Анатомічною основою першої
сигнальної системи є аналізатори (зоровий, слуховий та ін.). Аналізатор - це
система нервових клітин, які сприймають і переробляють інформацію, що надходить
до них із зовнішнього та внутрішнього середовища організму.
Анатомічною основою
другої сигнальної системи, яка властива тільки людині, є мовно-руховий апарат,
тісно пов’язаний із зоровим та слуховим аналізаторами, а її подразником є
слово. Мова, в усіх її видах, являє собою найбагатше джерело подразників. За
допомогою слова передаються сигнали про конкретні подразники, і в цьому випадку
слово служить принциповим подразником - сигналом сигналів, є пусковим
механізмом дій і вчинків людей. Мова підвищує здатність мозку відображати
дійсність, забезпечує аналіз і синтез, абстрактне мислення, створює можливість
для спілкування, використання і передачі життєвого досвіду, досягнень культури
і мистецтва. Але в деяких випадках слово може бути негативним подразником і
може призвести до розладів нервової системи, порушень функціонування всіх
систем організму і, таким чином, стати небезпечним виробничим фактором.
Центральна нервова
система бере участь у прийманні, обробці та аналізі будь-якої інформації, що
надходить із зовнішнього і внутрішнього середовищ. При виникненні перенавантажень
на організм людини нервова система визначає ступінь їхнього впливу і формує
адаптаційно-захисну реакцію.
Значення
адаптації в трудовому процесі
Праця людини
безпосередньо пов’язана із виробничим середовищем. Працівник може нормально
здійснювати трудову діяльність лише тоді, коли умови зовнішнього середовища
відповідають оптимальним. Якщо вони змінюються, стають несприятливими, то на
протидію їм організм людини включає спеціальний механізм, який зберігає
постійність внутрішнього середовища, або змінює його в межах допустимого. Такий
механізм називається адаптацією. Адаптація є важливим засобом попередження
травмування, виникнення нещасних випадки) у трудовому процесі і відіграє значну
роль в охороні праці.
Адаптація - це
динамічний процес пристосування організму та його органів до мінливих умов
зовнішнього середовища.
Адаптація в трудовій
діяльності поділяється на фізіологічну, психічну, соціальну та професійну.
Фізіологічна адаптація -
це сукупність фізіологічних реакцій, які є в основі пристосування організму до
змін зовнішніх умов, і направлені на збереження відносної постійності його
внутрішнього середовища - гомеостазу.
Гомеостаз - це відносна
динамічна постійність складу та властивостей внутрішнього середовища і
стійкість основних фізіологічних функцій організму людини. Гомеостаз в
організмі підтримується на усіх рівнях його організації і забезпечує динамічну
рівновагу організму і зовнішнього середовища.
Суть механізму адаптації
полягає у змінах меж чутливості аналізаторів, розширенні діапазону фізіологічних
резервів організму і та зміні в певних межах параметрів фізіологічних функцій.
Завдяки фізіологічній адаптації фізичні та біохімічні параметри, які визначають
життєдіяльність організму, змінюються у вузьких межах порівняно із значними
змінами зовнішніх умов: підвищується стійкість організму до холоду, тепла,
недостачі кисню, змін барометричного тиску та інших факторів. Велике значення у
фізіологічній адаптації має реактивність організму, його початковий,
функціональний стан (вік, тренованість тощо), в залежності від якого змінюються
і відповідні реакції організму на різні дії. Процес фізіологічної адаптації до
незвичайних, екстремальних умов проходить декілька стадій, або фаз: спочатку
переважають явища декомпенсації (порушення функцій), потім неповного
пристосування (активний пошук організмом стійких станів, що відповідають новим
умовам середовища). Фізіологічна адаптація до праці має активний характер із
сприятливих умов виробничого середовища та оптимальних навантажень веде до
підвищення стійкості та працездатності організму, збільшення його резервних
можливостей, зменшення захворювань і травматизму. Проте коливання умов
середовища, й; яких відбувається фізіологічна адаптація, має певну межу,
характерну для кожного організму. Якщо працівник потрапляє в умови,
коли інтенсивність
впливу чинників виробничого середовища переважає можливості його адаптації,
настають патологічні зміни фізіологічних систем, захворювання організму.
Психічна адаптація - це
процес встановлення оптимальної відповідності особистості до навколишнього
середовища в процесі діяльності. Зрозуміло, що такі властивості, як гальмування
мислення та низька швидкість переробки інформації, обмежений діапазон
сприйняття, порушення функції пам’яті гальмують адаптацію; висока рухливість нервових
процесів, навпаки, її підвищує.
Психічна адаптація в
процесі праці залежить від психічних властивостей працівника, його психічного
стану, психологічних реакцій на стреси, що виникають на роботі, кваліфікації та
культури людини, особливостей професійної діяльності, конкретних умов праці
тощо.
Соціальна адаптація - це
пристосування працюючої людини до системи відносин у робочому колективі з його
нормами, правилами, традиціями, ціннісними орієнтаціями. Під час соціальної
адаптації працівник поступово отримує різнобічну інформацію про колектив, де
він працює, про систему ділових та особистих взаємовідносин.
При несприятливому
протіканні соціальної адаптації підвищується рівень стресу на роботі, наслідки
якого позначаються на поведінці працівника та можуть призвести до міжособових
конфліктів, нещасних випадків.
Професійна адаптація -
це адаптація до трудової діяльності з усіма її складовими: адаптація до
робочого місця, знарядь та засобів праці, об’єктів та предметів праці,
особливостей технологічного процесу, часових параметрів роботи тощо.
Професійна адаптація
виражається у розвитку стійкого позитивного ставлення працівника до своєї
професії, певного рівня оволодіння ним специфічними навичками та уміннями, у
формуванні необхідних для якісного виконання роботи властивостей. Професійна
адаптація визначається необхідним мінімумом знань та навичок, яких працівник
набув при одержанні спеціальності, ступенем відповідальності, практичністю,
діловитістю тощо. Адаптація вважається завершеною тоді, коли працівник досягає
кваліфікації, відповідної існуючим стандартам.
Кожен із розглянутих
видів адаптації впливає на працездатність та здоров’я працівника, формує у
нього певний рівень чутливості та стійкості до психоемоційних перевантажень,
внаслідок розвитку яких може істотно змінитися надійність професійної
діяльності.
Показники
тяжкості та напруженості трудового процесу
Критерієм фізичного
навантаження на організм людини в процесі праці є важкість (тяжкість) праці;
критерієм навантаження на нервову систему є напруженість праці.
Важкість (тяжкість)
праці - характеристика трудової діяльності людини, яка визначає ступінь
залучення до роботи м’язів і відображає фізіологічні витрати внаслідок
фізичного навантаження.
Фізична важкість для
працівника визначається, як правило, робочим положенням, характером робочих
рухів, ступенем напруження фізіологічних функцій, процесом зниження
витривалості, завантаженістю робочого дня.
Напруженість праці -
характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на
нервову систему. Напруженість праці визначається ступенем складності завдання;
характером виконуваної роботи; сенсорним навантаженням (зорові, слухові
аналізатори); емоційним навантаженням, монотонністю навантаження; щільністю
робочого дня.
Для того, щоб дати оцінку
відповідності праці біологічним можливостям організму людини та оцінити ступінь
потенційної небезпеки психофізіологічних чинників для працівника, необхідно
мати кількісну характеристику небезпечних чинників на робочому місці і еталон
порівнянь, визначений як безпечний рівень чинників. Такими еталонами є
гігієнічні нормативи, які являють собою кількісні показники, що характеризують
оптимальні чи допустимі рівні важкості та напруженості праці. Основним
документом, що регламентує гігієнічну класифікацію умов праці за показниками
важкості та напруженості праці, є "Гігієнічна класифікація за показниками
шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та
напруженості трудового процесу", затверджена Міністерством охорони здоров’я
України 31 грудня 1997 року, № 382.
Організм людини може без
хворобливо переносити вплив небезпечних та шкідливих чинників тільки доти, доки
вони не перевищують оптимальних і допустимих рівнів та часу витривалості, що
зумовлено функціональними можливостями людського організму.
При роботі в умовах
перевищення гігієнічних нормативів відбувається зниження працездатності,
розвивається стомлення, яке суб’єктивно сприймається як втома.
Характеристика небезпечних
психофізіологічних та шкідливих виробничих чинників
До небезпечних
психофізіологічних та шкідливих виробничих чинників належать фізичні (статичні,
динамічні та гіподинамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове,
зорове, емоційне).
Праця економістів,
фінансистів, працівників банківських установ, науково-дослідних та інших
установ, а також інших працівників невиробничої сфери характеризується тривалою
багатогодинною (8 год і більше) працею в одноманітному напруженому положенні,
малою руховою активністю при значних локальних динамічних навантаженнях.
Робоче положення
"сидячи" супроводжується статичним навантаженням значної кількості
м’язів ніг, плечей, шиї та рук, що дуже втомлює. М’язи перебувають довгий час у
скороченому стані і не розслабляються, що погіршує кровообіг. В результаті
виникають больові відчуття в руках, шиї, верхній частині ніг, спині та плечових
суглобах.
Внаслідок динамічного
навантаження на кістково-м’язовий апарат кистей рук виникають больові відчуття
різної сили в суглобах та м’язах кистей рук; оніміння та уповільнена рухливість
пальців; судоми м’язів кисті; ниючий біль в ділянці зап’ястя.
У результаті виникають
локальні м’язові перенапруження, хронічні розтягнення м’язів травматичного
характеру, що можуть викликати професійні захворювання: дисоціативні моторні
розлади, захворювання периферійної нервової та кістково-м’язової систем. Ці
захворювання увійшли до Переліку професійних захворювань, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р., №1662.
Крім гою, робота
"сидячи" призводить до зниження м’язової активності гіподинамії. За
браком рухів відбувається зниження споживання кисню тканинами організму,
сповільнюється обмін речовин. Це сприяє розвитку атеросклерозу, ожиріння, може
стати причиною дистрофії міокарда, хронічного головного болю, запаморочення, безсоння,
роздратування.
Помірними гімнастичними
вправами можна викликати активізацію обміну речовин в організмі, посилити
виділення отруйних продуктів життєдіяльності.
Трудова діяльність
працівників невиробничої сфери належить до категорії робіт, які пов’язані з
використанням великих обсягів інформації, із застосуванням комп’ютеризованих
робочих місць, із частим прийняттям відповідальних рішень в умовах дефіциту
часу, безпосереднім контактом із людьми різних типів темпераменту тощо. Це
зумовлює високий рівень нервово-психічного перевантаження, знижує функціональну
активність центральної нервової системи, призводить до розладів в її
діяльності, розвитку втоми, перевтоми, стресу.
Тривала робота на
комп’ютеризованому робочому місці призводить до значного навантаження на всі
елементи зорової системи і зумовлює втому та перевтому зорового аналізатора.
Напружена зорова робота викликає "очні" (біль, печія та різь в очах,
почервоніння повік та очей, ломота у надбрівній частині тощо) та
"зорові" (пелена перед очима, подвоєння предметів, мерехтіння, швидка
втома під час зорової роботи) порушення органів зору, що може викликати
головний біль, посилення нервово-психічного напруження, зниження
працездатності.
Вплив
втоми на безпеку праці
Надмірні фізичні та
нервово-психічні перевантаження зумовлюють зміни у фізіологічному та психічному
етапах працівника, призводять до розвитку втоми та перетоми.
Втома - це сукупність
тимчасових змін у фізіологічному та психологічному стані людини, які виникають
внаслідок напруженої чи тривалої праці і призводять до погіршеним її кількісних
і якісних показників, нещасних випадків. Втома буває загальною, локальною,
розумовою, зоровою, м’язовою.
Хід збільшення втоми та
її кінцева величина залежать від індивідуальних особливостей працюючого, трудового
режиму, умов виробничого середовища тощо.
Залежно від характеру
вихідного функціонального стану працівника втома може досягати різної глибини,
переходити у хронічну втому або перевтому. Перевтома - це сукупність стійких
несприятливих для здоров’я працівників функціональних зрушень в організмі, які
виникають внаслідок накопичення втоми.
Основною відмінністю
втоми від перевтоми є зворотність зрушень при втомі і неповна зворотність їх
при перевтомі.
Відомо, що розвиток
втоми та перевтоми веде до порушення координації рухів, зорових розладів,
неуважності, втрати пильності та контролю реальної ситуації. При цьому
працівник порушує вимоги технологічних інструкцій, припускається помилок та
неузгодженості в роботі; у нього знижується відчуття небезпеки. Крім того,
перевтома супроводжується хронічною гіпоксією (кисневою недостатністю),
порушенням нервової діяльності.
Проявами перевтоми є
головний біль, підвищена стомлюваність, дратівливість, нервозність, порушення
сну, а також такі захворювання, як вегето-судинна дистонія, артеріальна
гіпертонія, виразкова хвороба, ішемічна хвороба серця, інші професійні
захворювання.
Втома характеризується
фізіологічними та психічними показниками її розвитку.
Фізіологічними
показниками розвитку втоми є артеріальний кров’яний тиск, частота пульсу,
систолічний і хвилинний об’єм крові, зміни у складі крові.
Психічними показниками
розвитку втоми є: погіршення сприйняття подразників, внаслідок чого працівник
окремі подразники зовсім не сприймає, а інші сприймає із запізненням; зменшення
здатності концентрувати увагу, свідомо її регулювати; посилення мимовільної
уваги до побічних подразників, які відволікають працівника від трудового
процесу; погіршення запам’ятовування та труднощі пригадування інформації, що
знижує ефективність професійних знань; сповільнення процесів мислення, втрата
їх гнучкості, широти, глибини і критичності; підвищення дратівливості, поява
депресивних станів; порушення сенсомоторної координації, збільшення часу
реакцій на подразники; зміни частоти слуху, зору.
Характер втоми залежить
від виду трудової діяльності тому, що функціональні зміни в організмі при втомі
переважно локалізуються в тих ланках організму, які несуть найбільше
навантаження. На основі цього втома поділяється на фізичну та розумову за
співвідношенням глибини функціональних змін у різних аналізаторах,
фізіологічних системах, відділах центральної нервової системи тощо.
Як зазначено вище,
особливістю фізичної праці є те, що вона викликає фізичне напруження організму
при виконанні роботи. При сильному напруженні продовження роботи стає
неможливим, і виконання її автоматично припиняється, а організм одразу
переходить у фазу відновлення працездатності. Відновлення сил відбувається
інтенсивно і у порівняно короткий період. Тому втому можна розглядати як
сформоване в ході еволюції біологічне пристосування організму до навантажень.
Однак, залежно від важкості роботи, потрібен певний час на відпочинок.
Помірна розумова праця
може виконуватися досить довго. Розумова праця не має чітких меж між
напруженням організму під час роботи і переходом у фазу відновлення сил. Втома
при розумовій праці виявляється в нервовому напруженні, зниженні концентрації
уваги і зменшенні свідомого її регулювання, погіршенні оперативної пам’яті і
логічного мислення, сповільненні реакцій на подразники. Нервове напруження
впливає на серцево-судинну систему, збільшуючи артеріальний тиск і частоту
пульсу, а також на терморегуляцію організму та емоційні стани працівника.
Відновлювальні процеси
після розумової праці відбуваються повільніше, ніж після фізичної праці.
Несприятливі порушення в організмі працівника часто не ліквідуються повністю, а
акумулюються, переходячи в хронічну втому, або перевтому та різні захворювання.
Найбільш поширеними захворюваннями працівників розумової праці є неврози,
гіпертонії, атеросклерози, виразкові хвороби, інфаркти та інсульти.
Втома породжує у
працівника стан, який призводить до помилок у роботі, небезпечних ситуацій і
нещасних випадків. Вчені наводять дані, які вказують, що кожному четвертому
нещасному випадку передувала явно виражена втома.
Але, як зазначалося
раніше, виробнича втома, як наслідок впливу на організм працівника трудових
навантажень і умов виробничого середовища, відіграє, в першу чергу, захисну
роль і стимулює відновлювальні процеси. Тому заходи по запобіганню втоми ні в
якому разі не мають за мету ліквідувати це явище. Вони спрямовуються на
віддалення в часі розвитку втоми, недопущення глибоких стадій втоми і перевтоми
працівників, прискорення відновлення сил і працездатності.
Боротьба зі втомою, в
першу чергу, зводиться до покращення санітарно-гігієнічних умов виробничого
середовища (ліквідація забруднення повітря, шуму, вібрації, нормалізація
мікроклімату, раціональне освітлення тощо). Особливу роль у запобіганні втомі
працівників відіграють професійний відбір, організація робочого місця,
правильне робоче положення, ритм роботи, раціоналізація трудового процесу,
використання емоційних стимулів, впровадження раціональних режимів праці і
відпочинку тощо.
Крім того, для
профілактики втоми працівників застосовуються специфічні методи, до яких можна
віднести засоби відновлення функціонального стану зорового та опорно-рухового
апарату, зменшення гіподинамії, підсилення мозкового кровообігу, оптимізацію
розумової діяльності.
Гігієнічні вимоги до
параметрів виробничих приміщень, організації та обладнання робочих місць,
режимів праці та відпочинку при роботі на комп’ютеризованому робочому місці, а
також комплекс вправ для очей, рук та хребта для поліпшення мозкового
кровообігу та комплекс прийомів психофізіологічного розвантаження наведені у
17-му розділі підручника.
Вплив стресу на безпеку
праці
При аналізі
психофізіологічних небезпечних та шкідливих чинників велике значення
приділяється стресу, що виникає внаслідок тривалого впливу на працюючого
комбінованої дії психоемоційних перевантажень та небезпечних виробничих
чинників.
Під стресом прийнято
розуміти стан психічної напруженості, викликаний небезпеками, що виникають у
людини при розв’язанні важливої для неї задачі.
Термін "стрес"
часто застосовується не тільки в охороні праці, але й у повсякденному житті.
За останні роки
психоемоційний стрес став глобальною проблемою виживання людства. Це
підтверджується тією увагою, яка приділяється стресу на міжнародному рівні.
Так, у 1995 р. у Москві Європейським бюро ВООЗ була проведена міжнародна
конференція "Суспільство, стрес, здоров’я"; у 1995 р. у Вашингтоні
пройшов міжнародний конгрес під девізом "Праця, стрес та здоров’я. Створення
більш здорових робочих місць"; у 1996 р. у Стокгольмі пройшов міжнародний
конгрес щодо професійного здоров’я; у 1999 р. у Токіо пройшов міжнародний
конгрес з питань хронічного робочого стресу за збереження здоров’я; у 1999 р. в
Німеччині пройшов XI міжнародний конгрес, присвячений питанням професійної
психіатрії.
Стрес характеризують як
захисне явище, як вісник захворювання, як причину порушень низки життєво
важливих психофізіологічних функцій.
Стрес проявляється як
необхідна і корисна реакція організму на різке збільшення загального
зовнішнього навантаження. Він характеризується зростанням біоелектричної
активності мозку, підвищенням частоти серцебиття, ростом потоку крові,
розширенням кровоносних судин, збільшенням вмісту лейкоцитів у крові, тобто
цілим рядом фізіологічних змін в організмі, що сприяють підвищенню його
енергетичних можливостей, успішності виконання складних і небезпечних дій. Тому
стрес є не тільки доцільною захисною реакцією людського організму, але й
механізмом, який сприяє успіху трудової діяльності в умовах перешкод, труднощів
і
небезпек.
Між рівнем стресу і
активацією нервової системи, яка породжується ним, з одного боку, та
результативністю трудової діяльності - з іншого, немає пропорційної залежності.
Відомо, що з ростом активації нервової системи до певного рівня продуктивність
праці підвищується, тоді як при подальшому зростанні активації вона починає
падати, і рівень небезпеки зростає.
Отже, стрес позитивно
впливає на результати праці (мобілізує організм і сприяє подоланню перешкод,
які виникають у процесі праці) лише доти, доки не перевищить певного критичного
рівня. При перевищенні цього рівня в організмі людини розвивається так званий
процес гіпермобілізації, який викликає порушення механізмів саморегуляції та
погіршення результатів діяльності аж до її зриву. Тому стрес, який перевищує
критичний рівень, називають дистресом.
Особливо небезпечним, як
показали дослідження, є стрес у трудовій діяльності. Робота економістів,
фінансистів, банківських службовців, менеджерів, працівників державних контрольно-ревізійних
та податкових служб пов’язана з впливом на них негативно діючих стресорів,
таких, як: інтенсивність праці; зростання потоку інформації, яку необхідно
опрацювати і використовувати у повсякденній практиці; дефіцит часу;
відповідальність за прийняття рішень; гіподинамія; різні зовнішні впливи (шум,
забруднення, випромінювання тощо); монотонність праці; порушення стереотипної
системи праці (поломки техніки) тощо.
Як зазначалося раніше,
стресові впливи можуть стати причиною виникнення фізіологічних і психологічних
змін, що призводять до небезпечних ситуацій та нещасних випадків.
Фізіологічні порушення
можуть супроводжуватися розладами нервової та серцево-судинної систем,
шлунково-кишкового тракту та ін.
До психологічних
розладів належать агресивність, фрустрація, нервозність, роздратування,
тривога, нерішучість, швидкий розвиток утоми тощо. Фрустрація (лат.
"обман", марне чекання) - мотивація досягти мети за існуючої сильної
перешкоди.
Крім того, стрес є
причиною багатьох психосоматичних захворювань: психозів, неврозів, захворювань
судин мозку, серцево-судинних захворювань та інфаркту міокарда, гіпертонічної
хвороби, виразково-дистрофічних уражень шлунково-кишкового тракту,
нейроциркуляторної дистонії, зниження імунітету, онкологічних захворювань.
Стрес впливає на статеві функції, генетичний апарат клітин, призводячи до
вроджених порушень розвитку дітей, тощо. Вчені висловлюють припущення про
існування зв’язку між стресовими навантаженнями та спонтанним абортом.
Згубна дія стресу також
проявляється у зростанні алкоголізму та наркоманії, підвищенні рівня
травматизму, збільшенні кількості інвалідів та випадків самогубств.
На сучасному етапі
сильним стресом, який впливає на стан працівника та можливість виникнення
небезпечних ситуації, є моббінг.
Моббінг - це
"війна" на робочому місці, яка призводить до виникнення у працівників
стресового стану. Значна частина робітників та службовців реагують на моббінг
фізіологічними (виразка шлунку, серцево-судинні та онкологічні захворювання
тощо) та психічними розладами, а інколи він призводить до травмування й
самогубства.
Причин появи моббінгу
досить багато, розглянемо основні з них:
- процес постійної модернізації,
раціоналізації виробництва, який вимагає концентрації сил і уваги в процесі
праці, що зумовлює високу продуктивність праці і, як наслідок, соціальну
незахищеність працюючого;
- страх втратити робоче місце;
- психологічний терор, зумовлений заздрістю,
марнославством і, як наслідок, створення інтриг, пліток, фізичного впливу. Все
це створює поганий виробничий клімат і впливає на продуктивність праці та
безпечність її умов;
- нудьга на роботі, коли процес праці не
вимагає творчих зусиль, що створює умови для породження пліток, шантажу,
силової погрози, сексуальних домагань, домислів, суперечок між колегами, в які
потрапляє весь колектив.
Моббінг і його наслідки
настільки широко розповсюдились, що стали світовою проблемою 90-х років. Вчені
пропонують вважати моббінг психо-соціальним нещасним випадком на робочому
місці. 8. Психофізіологічні небезпечні та шкідливі виробничі чинники.
З точки зору медицини,
для профілактики, попередження та реабілітації наслідків психоемоційного стресу
рекомендується застосовувати вправи, що включають психотерапію, фізичні,
водно-повітряні процедури, фізіотерапевтичні процедури, масаж, адекватне
харчування, приймання вітамінів та мінеральних речовин, релаксуючу музику та
вправи, медитацію, аутогенне тренування тощо.
Вплив
індивідуальних якостей працівника
на безпеку праці
На безпеку праці значною
мірою впливають індивідуальні якості працівника (психофізіологічні, соціальні,
виробничі).
Серед психофізіологічних
якостей слід виділити такі: недостатня здатність до розподілу і концентрації
уваги, мислення; низькі якості щодо обережності, спостережливості, кмітливості,
розсудливості; недостатня установка до трудової діяльності; надмірна
критичність до керівництва і менша до себе; гордовитість, самовпевненість,
неповага до інших тощо.
Основними соціальними
якостями працівника, які необхідно враховувати при створенні безпечних умов
праці, є: ставлення до роботи; контакти з товаришами, керівництвом та іншими
людьми; соціально-політичні, соціально-економічні та побутові фактори; рівень
спілкування; рівень освіти і культури; стан здоров’я; рівень задоволеності
своєю працею; інше.
Найбільш важливими
виробничими якостями працівника, які впливають на безпеку праці, є стаж та
досвід роботи. Стаж роботи взагалі пов’язаний із віком працівника. На основі
аналізу різних досліджень зроблено висновок: найбільш значний вплив на безпеку
праці справляє стаж роботи, а не вік працівника. Безпечні дії працівника,
створення небезпечних ситуацій можуть бути обумовлені недостатністю знань,
роботою не за спеціальністю, зміною характеру або умов праці добре знаної
професії.
Для зменшення дії психофізіологічних
чинників небезпеки в процесі праці необхідно враховувати індивідуальні якості
працюючого, оскільки помилки на виробництві, а також нещасні випадки є
наслідком зіткнення якостей людини з особливостями конкретної професійної
діяльності. З мстою поліпшення безпеки і захисту здоров’я працівників під час
роботи необхідно проводити професійний психофізіологічний відбір для широкого
кола професій.
Мотивація
безпеки праці
Можливості людини
протистояти небезпеці визначаються ступенем її мотивації до праці і до її
безпеки. Мотиви є тим психологічним фактором, який визначає, чому людина в
даній ситуації діє тільки так, а не інакше. Тому для розуміння причин, які
спонукають людей свідомо йти на порушення правил безпеки, наражаючись при цьому
на небезпеку, необхідно, насамперед, розкрити мотиви такої поведінки.
У процесі праці
проявляються, в основному, мотиви вигоди та безпеки.
Мотив вигоди
проявляється в отриманні нагороди за результати праці. Сюди входять матеріальна
(заробітна плата, премія) і соціальна вигода (самоствердження, престиж,
професійна гордість). Дуже важливо, щоб працівників систематично інформували
про результати їх праці і щоб ця інформація була своєчасною.
Мотив безпеки
проявляється у прагненні уникнути небезпеки, яка виникає в процесі праці. Під
небезпекою слід розуміти не тільки виробничі небезпеки, які загрожують здоров’ю
та життю працівника, а й соціальні (зменшення заробітку, позбавлення премії,
пониження в посаді, втрата авторитету, поваги тощо).
До безпечної роботи
людину спонукає, перш за все, мотив самозбереження - прагнення зберегти себе
від дії небезпек праці. Однак немалу роль тут відіграють і соціальні мотиви:
прагнення підтримати свій авторитет, справити гарне враження на керівництво і
товаришів по роботі, тому що люди, які нехтують правилами безпеки, соціально
осуджуються і караються.
Мотив характеризується
силою дії, яка відображає ступінь усвідомленості та ясності об’єкта мотивації.
Наприклад, якщо працівник недостатньо чітко уявляє небезпеку своєї праці, а
тому недостатньо ясно усвідомлює важливість засобів захисту та правил безпеки,
то сила його мотивації щодо використання цих засобів і виконання правил безпеки
буде невисокою, результат його поведінки в даній праці буде визначати не мотив
безпеки, а інші мотиви.
З точки зору безпеки
праці, особливої уваги заслуговує так званий конфлікт мотивів. Особливий
інтерес викликає конфлікт між мотивом вигоди та мотивом безпеки праці, коли
бажання заробити більше переважає над прагненням уникнути небезпечної ситуації.
В умовах становлення ринкової економіки конфлікт цих мотивів відбувається на
більшості підприємств України, особливо в комерційних структурах, в малому і
середньому бізнесі.
Треба зазначити, що в
нашій країні безпека праці заохочується надто рідко. Мотив вигоди, як правило,
завдяки стимулюванню постійно підсилюється, а мотив безпеки праці не тільки не
отримує підкріплення, а навіть принижується. Це відбувається тому, що порушення
правил безпеки не завжди тягнуть за собою негативні наслідки, але дозволяють
реалізувати мотив вигоди. Працівник декілька разів нехтує правилами безпеки і
без негативних для себе наслідків досягає при цьому вигоди і успіху за рахунок
безпеки. Поступово відбувається адаптація працівника до порушення правил
безпеки, а мотив їх дотримання все більше послаблюється. При цьому працівник
набуває навичок діяти з порушеннями правил безпеки, що робить його поведінку
зручною (мотив зручності). Всі ці порушення будуть залишатися без покарання,
доки з працівником не трапиться нещасний випадок. Найчастіше мотив вигоди
переважає над мотивом безпеки.
Отже, в різних
організаціях і установах треба шукати шляхи підкріплення і підсилення мотиву
безпеки. Для цього необхідно:
- стимулювати
матеріально і соціально безпечну працю;
- створювати
психологічний клімат у колективі, при якому падіння авторитету через порушення
правил безпеки зводило б до мінімуму матеріальні вигоди, які могли б бути
досягнуті за рахунок порушень правил безпеки.
Організація безпечної поведінки працівника
в процесі праці
Одним із напрямів підвищення
безпеки праці є організація безпечної поведінки працівника в процесі праці. Для
цього необхідно:
- створювати
психологічний настрій на безпечну поведінку;
- стимулювати безпечну
поведінку;
- навчати безпечній
діяльності;
- виконувати та
контролювати правила безпеки праці;
- виховувати безпечну
поведінку;
- створювати
психологічний клімат у колективі.
Для створення
психологічного настрою працівника на безпеку праці необхідна загальна політика
керівництва у галузі охорони праці.
Ставлення керівництва і,
особливо, керівника організації, установи, підприємства до питань охорони праці
проявляється в тому, яке значення надають вони цим питанням в загальному
процесі праці та в якій мірі показник безпеки враховується при оцінці її
ефективності.
Працівник вірить у
небезпеку тільки в тій мірі, в якій вірить у неї його безпосередній керівник.
Тому всі ланки управління виробництвом повинні постійно проявляти інтерес до
забезпечення безпеки праці, проявляти підвищену увагу та турботу щодо безпеки
та благополуччя працівників. Причому працівники повинні це постійно відчувати.
Настрій на безпечну
роботу з’явиться у працівника тоді, коли він буде бачити, що на підприємстві, в
організації та установі існує суворий контроль за виконанням правил безпеки.
На жаль, сьогодні у
невиробничій сфері й недержавному секторі економіки стан охорони праці викликає
тривогу. Більшість керівників у цих сферах не мають спеціальної підготовки і
досвіду роботи з охорони праці. Вони проявляють байдужість до проблем охорони
праці і небажання серйозно займатися їхнім вирішенням. Першочерговим завданням
охорони праці у невиробничій сфері є формування у роботодавців думки про те, що
охороні праці необхідно приділяти пріоритетну увагу. Тоді працівник повірить,
що безпека його праці є однією з ключових цінностей підприємства, а це є одним
із мотивів його безпечної поведінки.
Безпечній поведінці в
процесі праці сприяє стимулювання як засіб мотивації безпеки праці. Термін
"стимул" визначається як спонукальна причина активізації дій людини,
особливо у тих випадках, коли с прагнення одержати винагороду.
Застосування стимулів
для мотивації як робітників, так і керівників підприємств, установ, організацій
- загальноприйнята практика в усьому світі. Як свідчить міжнародний досвід,
чергове підвищення заробітної плати (матеріальне стимулювання) працівникові
здійснюється з урахуванням роботи без порушень норм охорони праці. Працівники,
які порушують норми охорони праці, не мають шансів до професійного росту і є
першими кандидатами на звільнення з роботи.
На підприємствах малого
та середнього бізнесу невиробничої сфери повинна розроблятися та
застосовуватися ефективна система стимулювання працівників за безпечну
поведінку в процесі праці.
Зазвичай, для виховання
безпечної поведінки в процесі праці використовується як негативне стимулювання
- покарання за порушення правил безпеки (штрафи, позбавлення премії,
дисциплінарне покарання), так і позитивне - заохочування за безпечну роботу
(грошові надбавки до заробітної плати, моральне стимулювання).
В Україні найчастіше
застосовується негативне стимулювання за порушення правил безпеки праці.
Найбільш типовою причиною навмисних порушень правил техніки безпеки є прагнення
за рахунок цього досягти будь-яких вигод (полегшення, прискорення, спрощення
роботи). Незважаючи на покарання, за таких умов працівник все одно буде
продовжувати ці порушення, доки вони не перестануть бути джерелом вигод. У
таких випадках при застосуванні негативного стимулювання слід зробити так, щоб
витрати від порушення правил безпеки перевищували отримані за рахунок цього
вигоди. Тоді їх буде невигідно порушувати.
Покарання за ненавмисне
порушення правил безпеки праці, як свідчать психологічні дослідження, мають
незначну ефективність. Такі покарання корисно застосовувати у процесі навчання,
при формуванні навичок до безпечного поводження в процесі праці. У таких
випадках покарання, по-перше, будуть перешкоджати закріпленню недоцільних і
небезпечних навичок в роботі і, по-друге, будуть сприяти створенню мотивів до
обережного типу поведінки.
Найбільш доцільно та
ефективно використовувати позитивне стимулювання. Застосування заохочень за
безпечну роботу, як свідчить міжнародний досвід, є найбільш дійовим засобом
підвищення безпеки праці.
Стимулювання охорони
праці має бути індивідуальним. Для організації стимулювання повинні бути
розроблені критерії оцінки рівня безпеки праці кожного робітника (бали,
коефіцієнти тощо). Треба періодично підводити підсумки безпечної роботи.
Показники, умови, форми та розміри стимулювання охорони праці конкретизуються в
колективних договорах, положеннях про оплату праці, трудових договорах
(контрактах) з урахуванням особливості організації праці на підприємстві, в
установі, організації.
Практичне застосування
системи стимулювання безпечної праці показує, що вона сприяє суттєвому
зменшенню нещасних випадків, підвищує продуктивність праці, а отриманий
прибуток значно перевищує витрати, пов’язані з таким стимулюванням.
Значне місце у
підвищенні безпеки праці, в організації безпечної поведінки займає процес
навчання працівників з питань охорони праці.
Недостатній рівень знань
працівника виявляє його некомпетентність з питань охорони праці. В процесі
праці він не може точно визначити, що є небезпечним, а що безпечним; де
наслідки помилки малі, а де великі. Крім того, він не може швидко орієнтуватися
і знаходити рішення в складних і небезпечних ситуаціях. Такий працівник
розуміє, що він може легко допустити небезпечну помилку, усвідомлює, що у нього
малі можливості протидіяти небезпеці. Все це породжує тривогу, невпевненість у
собі, у безпеці своєї праці і призводить до його небезпечних дій. Перераховані
фактори визначаються як прояв недосвідченості.
Навчання безпечній праці
повинно бути органічно пов’язане з навчанням професії. Найбільш придатним і
цілеспрямованим шляхом трудового навчання є вироблення таких навичок, за яких
спосіб досягнення мети праці органічно відповідатиме умовам безпеки праці. Під
час навчання безпечній праці велику увагу слід приділяти розвитку здібностей
мислити, умінню критично оцінювати різні трудові завдання, готовності до дій в
нових, спонтанно виникаючих небезпечних ситуаціях.
Належна кваліфікація й
обізнаність працівників з питань охорони праці зменшує ризик отримати травму чи
професійне захворювання. Тому одним з найбільш пріоритетних напрямів зменшення
травматизму є підвищення рівня знань працівників з цих питань, яке має
забезпечуватися закладами освіти і безперервно шляхом навчання працівників у
процесі їх трудової діяльності.
Всі розглянуті вище
методи організації безпечної праці (створення психологічного настрою,
стимулювання, навчання правилам безпеки), крім основного призначення, виконують
функції виховання.
Виховання - це
направлена дія на психіку людини з метою розвинути у неї якості, які сприяють
її безпечній роботі (позитивне ставлення до правил безпеки, уважність,
ретельність, старанність тощо).
Засобами впливу на
працівника в процесі виховання є:
- нормативні видання
(інструкції, правила);
- плакати з безпеки
праці;
- аудіовізуальні засоби
(телебачення, кіно, бесіди);
- колективне обговорення
з працівниками однакових професій випадків порушення правил безпеки праці,
шляхів підвищення рівня безпеки та умов праці.
Ключовим напрямом процесу
виховання є формування у кожного працівника, особливо керівного складу
підприємств, установ, організацій, нового працеохоронного мислення (пріоритетне
значення охорони праці), ідеології безпеки та законослухняності.
Важливим аспектом
виховної роботи щодо охорони праці є:
- підготовка
кваліфікованих спеціалістів у цій галузі;
- підвищення авторитету
служби охорони праці.
Значне місце у вихованні
безпечної поведінки у процесі праці приділяється пропаганді безпечних умом
праці.
Пропаганда - це
цілеспрямована робота щодо поширення передових ідей, положень та знань, які
служать закріпленню, зміні та розвитку ставлення працюючих до дотримання
нормативних актів про охорону праці.
Основні напрямки
пропаганди - звернути увагу працюючих до актуальних питань охорони праці ти до
небезпек, які виникають в процесі праці; розвіяти віру в неминучість,
випадковість виникнення небезпечних ситуацій в процесі праці, бо така віра
породжує песимізм та апатію у роботі. Досягають цього шляхом принципового,
наукового підходу до правдивої оцінки подій і фактів, розкриття конкретних
причин, умов та винуватців у виникненні помилкових дій працівника в процесі
праці.
Засобами пропаганди щодо
охорони праці є преса, радіо, телебачення.
Пропагандистський вплив
стає ефективнішим, якщо дотримуватися певних правил:
1. Не можна пропагувати ідеї з охорони праці,
які обмежують матеріальні та духовні потреби працюючих. Наприклад, пропаганда
вимоги не працювати на ПК застарілої моделі без захисного екрана просто
ігнорується працюючим, бо йому треба виконувати завдання, заробляти гроші.
Питання забезпечення ПК захисним екраном необхідно вирішувати заздалегідь.
2. Необхідно враховувати взаємозв’язок
загального спрямування пропаганди з фактами дійсності. Якщо пропагандистський
вплив суперечить фактам, то він приречений на провал. Крім того, залякування
працюючих уявною небезпекою без фактів, які б підтверджували можливість її
реалізації в конкретних умовах, теж не принесе позитивних результатів.
Таким чином, пропаганда
питань охорони праці активно втручається у свідомість працюючих, у їхні думки,
установки, дії і ставить за мету змінити існуюче ставлення працівника до
небезпеки на користь охорони праці.
Роль
трудового колективу у створенні
безпечних умов праці
Важливу роль у створенні
безпечних умов праці відіграє трудовий колектив і його керівник.
Під терміном колектив –
розуміють групу людей, яка досягла в процесі спільної діяльності високої
ефективності завдяки спрацьованості, сумісності, характеру міжособистісних
стосунків.
Визначальними в
регуляції спільної діяльності є такі фактори, як специфіка і складність
завдань, тривалість спільної діяльності, кількісний склад групи, взаємозв’язок
між членами групи, функціональна структура групи, ступінь ізольованості й
автономності групи.
Внутрішню єдність
працівників групи визначає рівень їх сумісності та спрацьованості. Сумісність -
це ефект взаємодії працівників, який означає максимальне суб’єктивне
задоволення членів групи один одним. Суб’єктивна задоволеність - це головна
ознака сумісності.
Спрацьованість - це
результат взаємодії конкретних учасників діяльності. Вона визначається
продуктивністю, емоційно-енергетичними витратами та задоволеністю собою,
партнером та змістом діяльності. Спрацьованість характеризується задоволенням
змістом діяльності, сумісність - задоволенням спілкування. Йдеться про різну
спрямованість членів групи - на зміст діяльності або на міжособистісні
стосунки.
Результатом
міжособистісних стосунків та спільної діяльності є психологічний клімат у
колективі.
Психологічний клімат
можна розглядати як результат групової |; сумісності, що характеризується
психологічними показниками об’єднаності групи людей, яка забезпечує
узгодженість і безконфліктність спілкування.
Психологічний клімат
виявляється у формуванні спільної думки, оцінки людей і подій, дій і настроїв,
ставлення до безпеки праці. Комфортний психологічний клімат сприяє збереженню
здоров’я членів трудового колективу, забезпечує почуття відповідальності та
обов’язку, товариську взаємодопомогу, самокритичність, І вимогливість до себе
та іншого в інтересах колективу. Людина може зрозуміти власну цінність тільки
тоді, коли її справи набувають І значущості, мають певну цінність для інших.
Самооцінка зростає на підставі стосунків з оточуючими і с однією з форм прояву
психологічного клімату.
Психологічний клімат
можна визначати через задоволеність міжособистісними стосунками по вертикалі
(керівник - підлеглі) та горизонталі (виконавці).
На міжособистісні
стосунки впливають рольові тенденції учасників процесу управління. Найважливіша
з них - керівник-лідер. Впевненість, оптимізм лідера поліпшує атмосферу
взаємовідносин в організації, колективі, сприяє підвищенню продуктивності та
безпеки праці. Досвідчені лідери не мають сумніву у виконанні завдань. Вони
втілюють впевненість у працівників. Дуже важливе значення мають моральні та
етичні якості лідера. Він повинен мати індивідуальний підхід до працівників.
Керівник делегує відповідні повноваження працівникам, підтримує і заохочує їх,
підвищує їхню впевненість у власних силах.
Тому слід зазначити, що
велику шкоду викликає незаслужене призначення непідготовлених і некомпетентних
людей до керівництва трудовим колективом. Коли керівник користується
авторитетом і довірою колективу, то всі його рішення вважаються дійсно вірними,
і працівники виконують їх з повною віддачею фізичних та психічних зусиль, не
допускаючи небезпечних ситуацій.
Одне із основних завдань
керівника - створення умов для зміцнення міжособистісних зв’язків, сила яких
підвищує показник рівня розвитку колективу.
У кожному колективі
завжди знаходиться особа чи група людей, інтереси яких не збігаються з іншими.
Вони складають ряд опонентів. Теорія управління стверджує, що за наявності 30%
незадоволених або критично настроєних осіб, у колективі починається дезорганізація,
а за наявності 50% - настає криза, що породжує конфлікт.
Конфлікт - це зіткнення
протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, поглядів або думок опонентів.
Конфлікти виникають через психічне напруження.
Найпоширенішим типом
конфлікту є міжособистісний. Спільна службова діяльність об’єднує в групи людей
з різними рисами характеру і різним інтелектом та вихованням. Іноді вони зовсім
не можуть співпрацювати через психологічну несумісність.
Конфлікт між особистістю
і групою можливий тоді, коли очікування особистості не збігаються із прийнятими
групою установками. Бувають ситуації, коли людина вважає свою ідею найціннішою,
а група цього не сприймає. Конфлікт між керівником і виконавцями виникає, якщо
незаслужено застосовані засоби покарання чи винагородження.
Конфлікти в колективі
знижують не тільки ефективність трудового процесу, але й призводять до
нервово-емоційного напруження, розвитку стресових ситуацій, нехтування
правилами техніки безпеки та вимогами охорони праці і створюють небезпечні та
нещасні випадки.
Комфортний психологічний
клімат у колективі відіграє важливу роль і в створенні безпечних умов праці. Ця
роль настільки велика, що можна говорити про колективи стійкі і нестійкі до
небезпеки. В колективах повинна забезпечуватися максимальна сумлінність
виконання обов’язків, налагодження доброзичливих міжособистісних відносин,
напрацювання правильного колективного ставлення до вимог охорони праці.
Завершуючи даний розділ,
слід зазначити, що проблему безпеки праці, захисту працівника від дії шкідливих
та небезпечних виробничих чинників необхідно вирішувати не тільки шляхом
створення безпечної техніки, покращення технічних засобів захисту та
удосконалення їх використання в процесі праці, але й з урахуванням
"людського чинника". У сучасному виробництві, коли істотно змінився
зміст і характер праці багатьох спеціалістів, обумовлений впровадженням у
практику передових технологій, вирішення проблем безпеки праці без урахування
психофізіологічних чинників неможливе.
Граничні норми підіймання та переміщення вантажів
Відповідно до чинного
законодавства, підлітків заборонено призначати на роботи, які пов’язані
виключно з підійманням, утриманням або переміщенням важких речей. А до тривалої
роботи з підійманням та переміщенням важких речей підлітки до 15 років взагалі
не допускаються. Робота підлітків з вантажами не повинна становити понад 1/3
робочого часу.
Граничні норми підіймання та переміщення вантажів
підлітками
під час короткочасної та тривалої роботи
Календарний вік, років
|
Граничні норми ваги вантажу, кг
|
|||
Короткочасна робота
|
Тривала робота
|
|||
юнаки
|
дівчата
|
юнаки
|
дівчата
|
|
14
|
5
|
2,5
|
–
|
–
|
15
|
12
|
6
|
8,4
|
4,2
|
16
|
14
|
7
|
11,2
|
5,6
|
17
|
16
|
8
|
12,6
|
6,3
|
Примітки.
1.
Короткочасна робота – 1-2 підняття
та переміщення вантажу; тривала – понад 2 підняття та переміщення протягом 1
години робочого часу, зазначеного у п.5 цих норм.
2.
Календарний вік визначається як число повних років, що
відраховуються від дати народження.
3.
До ваги вантажу входить вага тари і упаковки.
4.
Докладене м’язове зусилля при утриманні або переміщенні вантажу
з використанням засобів малої механізації не повинно перевищувати граничної
норми ваги вантажу, його тривалість – не більше 3хв., подальший відпочинок – не
менше ніж 2хв.
Граничні норми підіймання та переміщення вантажів вручну для жінок
становлять 10 кг
– при підійманні та переміщенні вантажів з чергуванням з іншою роботою.
При
підійманні та переміщенні вантажів постійно протягом робочої зміни гранична
норма становить 7кг.
Вимоги до опалення, вентиляції та кондиціонування повітря виробничих, навчальних
та побутових приміщень
Опалення
призначене для забезпечення температурних умов у приміщенні відповідно до вимог
санітарних норм у холодну та перехідну пори року. Обігріватися може все
приміщення, а також окремі робочі місця.
Системи
вентиляції, опалення і кондиціювання повітря у комплексі з технологічними
заходами щодо зменшення шкідливих виробничих речовин разом з
архітектурно-планувальними та конструктивними рішеннями будівель і приміщень
забезпечують метеорологічні умови і концентрацію шкідливих речовин у повітрі
робочої зони виробничих приміщень відповідно до нормативних вимог.
Опалювальні
системи складаються з таких основних елементів:
·
генератор тепла – установка, в
якій тепло, отримане за рахунок горіння або перетворення електричної енергії,
передається воді, парі, повітрю;
·
нагрівальні прилади, які передають
тепло повітрю;
·
трубопроводи, по яких теплоносії
передаються від генератора до нагрівальних приладів.
При водяному опаленні теплоносієм є нагріта вода з температурою до 100 0С
і вище. У парових системах теплоносій – пара – переміщується до опалювальних
приладів під власним тиском.
Теплоносій у повітряних системах – це гаряче
повітря, яке нагрівається в калориферах.
За будовою розрізняють центральне або місцеве повітряне опалення. У
центральних системах нагріте повітря подається до приміщень по трубопроводах. З
існуючих систем центрального опалення найпоширеніша система водяного опалення
низького тиску. Вона має такі позитивні санітарно-гігієнічні та експлуатаційні
властивості:
·
можливість регулювання
тепловіддачі опалювальних приладів залежно від температури зовнішнього повітря
зміною температури або витрати гарячої води;
·
підтримування температури в межах
60 – 70 0С;
·
пожежна безпека;
·
довговічність системи (термін
експлуатації 30 – 50 років);
·
можливість розміщення опалювальних
приладів уздовж зовнішніх стін та під вікнами;
·
простота експлуатації.
Ці системи
використовують переважно для опалення побутових та громадських приміщень.
Системи
водяного опалення високого тиску використовують для опалення виробничих
приміщень. У таких системах температура води становить 130 – 145 0С.
Щодо санітарно-гігієнічних характеристик водяного опалення високого тиску, то
вони поступаються системам низького тиску.
Для опалення
промислових, громадських та житлових будівель застосовують також комбіновані
пароводяні системи.
Щоб запобігти
проникненню холодного повітря до приміщення, ворота, двері або технологічні
прорізи обладнують повітряними або повітряно-тепловими завісами.
Щоб
забезпечити чистоту повітря і певні метеорологічні умови у приміщеннях,
використовують вентиляцію. За допомогою вентиляції виділяється забруднене або
нагріте повітря з приміщення та подається свіже. Залежно від способу
переміщення повітря вентиляція може бути природною, механічною або змішаною.
У природній
вентиляції переміщення повітря здійснюється за рахунок природних сил, за
рахунок різниці питомої ваги зовнішнього та внутрішнього повітря (тепловий
напір), а також внаслідок дії сили вітру (вітряний напір).
За механічної
вентиляції переміщення повітря у приміщенні здійснюється вентиляторами. За
способом організації повітрообміну у приміщенні вентиляція може бути загально
обмінною (витяжною та припливною) та місцевою (витяжною та припливною). За
загально обмінної припливно-витяжної вентиляції зміна повітря здійснюється у
всьому приміщенні. Місцева витяжна вентиляція здійснює виведення шкідливих
виділень (надмірного тепла, вологи, пари, газів та пилу) з місць їх утворення.
Місцева вентиляція частіше всього обладнується у вигляді місцевих відсмоктувачів
різної конструкції. До основних елементів механічної вентиляції відносяться
вентилятори (відцентрові або осьові), повітропроводи, а також прилади для
обробки повітря: калорифери для нагріву, фільтри для очистки тощо.
Кондиціонування
повітря – це створення і автоматична підтримка у
приміщеннях незалежно від зовнішніх умов постійних або змінних за відповідною
програмою температури, вологості, найбільш придатних для людини та нормального
проходження технологічного процесу.
Правила експлуатації систем
вентиляції
Ефективність роботи
вентиляційних систем повинна регулярно перевірятися, як і повітряне середовище
приміщень, на вміст у них пилу, газів, шкідливих речовин тощо.
Увімкнення загально
обмінних припливних та витяжних установок проводиться за 10 – 15 хв. до початку
роботи, при цьому спочатку вмикають витяжні, а потім припливної вентиляційні
установки.
Вимкнення цих установок
проводиться через 10 – 15 хв. після роботи. У цехах з можливим виділенням
шкідливих газів вентиляційні установки вимикають через 30 – 60 хв. по
закінченню роботи. Місцеві витяжні установки (місцеві витяжні пристрої), що не
заблоковані з технологічним обладнанням, вмикають за 3 – 5 хв. до початку
роботи обладнання і вимикають через 3 – 5 хв. по закінченню роботи.
Вентиляційні системи
після їх монтажу мають бути відрегульовані до проектних параметрів.
Експлуатувати дозволяється вентиляційні системи, які повністю пройшли усі
передпускові випробування.
Усі
вентиляційні системи повинні мати інструкції з експлуатації, де висвітлюються
питання вибухо- та пожежної безпеки. Планові огляди і перевірки вентсистем
мають проводитися за графіком, затвердженим керівником.
Приміщення
для вентиляційного обладнання повинні замикатися, а на їх дверях – вивішуватися
таблички з написами, що забороняють вхід стороннім особам. Зберігання в цих
приміщеннях матеріалів, інструментів тощо, а також використання їх не за
призначенням забороняється.
Експлуатація
електропридбання вентиляційних систем, струмопровідних частин і заземлень
повинна проводитися відповідно до вимог “Правила безпечної експлуатації
електроустановок” і “Правила безпечної експлуатації електроустановок
споживачів”.
Вентиляційні
системи, що не використовуються внаслідок змін у технологічних схемах та
обладнанні, мають бути обов’язково демонтовані.
Чищення і
профілактичні ремонти вентиляційних систем мають проводитися у терміни,
передбачені інструкціями з їх експлуатації. Чищення та ремонт повинні
виконувати спеціалісти за допомогою спеціальних пристосувань.
Значення світла для працездатності
та здоров'я
людини. Види освітлення
Освітлення відіграє
важливу роль у житті людини. Біля 90% інформації сприймається через зоровий
канал, тому правильно виконане раціональне освітлення має важливе значення для
виконання всіх видів робіт. Світло є не тільки важливою умовою роботи зорового
аналізатора, але й біологічним фактором розвитку організму людини в цілому. Для
людини день і ніч, світло і темрява визначають біологічний ритм - бадьорість та
сон. Отже, недостатня освітленість або її надмірна кількість знижують рівень
збудженості центральної нервової системи і, природно, активність усіх життєвих
процесів. Раціональне освітлення є важливим фактором загальної культури
виробництва. Неможливо забезпечити чистоту та порядок у приміщені, в якому
напівтемрява, світильники брудні або в занедбаному стані.
Стан освітлення
виробничих приміщень відіграє важливу роль | і для попередження виробничого
травматизму. Багато нещасних випадків на виробництві стається через погане
освітлення. Втрати від цього становлять досить значні суми, а, головне, людина
може загинути або стати інвалідом. Раціональне освітлення повинно відповідати
таким умовам: бути достатнім (відповідним нормі); рівномірним; не утворювати
тіней на робочій поверхні; не засліплювати працюючого; напрямок світлового
потоку повинен відповідати зручному виконанню роботи. Це сприяє підтримці
високого рівня працездатності, зберігає здоров'я людини та зменшує травматизм.
За своєю природою світло
- це видиме випромінювання електромагнітних хвиль довжиною від 480 до 780 нм (1
нм дорівнює 10,9 м ).
Видиме світло (біле) є складиною цілого ряду кольорів, які залежать від довжини
електромагнітних хвиль: фіолетовий 380...450 нм; синій 450...510 нм; зелений
510...575 нм; жовтий 575...620 нм; червоний 620...750 нм. Випромінювання вище
780 нм називають інфрачервоним, нижче 480 нм - ультрафіолетовим.
Освітлення
виробничих приміщень
Контраст об'єкта з фоном
характеризується співвідношенням яскравостей розрізняльного об'єкта та фону.
Видимість охарактеризує
здатність ока розрізняти об'єкт з фоном.
Об'єкт розрізнювання -
це мінімальні окремі його частини, які необхідно розрізняти в процесі роботи.
Для вимірювання
освітленості і світлотехнічних величин застосовують прилади - люксметри
модифікації Ю-16, Ю-17, Ю-116, Ю-117 та портативний цифровий
люксметр-яскравомір ТЗС 0693. Всі вони працюють із застосуванням ефекту
фотоелектричного явища. Світловий потік, потрапляючи на селеновий фотоелемент,
перетворюється на електричну енергію, сила струму якої вимірюється
міліамперметром, який проградуйований у люксах. Застосовують також вимірювачі
видимості - фотометри та інші комплексні вимірювачі світлотехнічних величин.
Природне
освітлення, його нормування та розрахунок
Природне освітлення
виробничих приміщень може здійснюватися світлом неба або прямим сонячним
світлом через світлові прорізи (вікна) в зовнішніх стінах або через ліхтарі
(аераційні, зенітні), що встановлені на покрівлях виробничих будівель.
Залежно від призначення
промислові будівлі можуть бути одноповерхові, багатоповерхові та різних
розмірів і конструкцій. Залежно під цього і вимог технологічного процесу можуть
бути застосовані такі види природного освітлення:
1. Бокове одностороннє
або двостороннє, коли світлові отвори (вікна) знаходяться в одній або в двох
зовнішніх стінах.
2. Верхнє, коли світлові
отвори (ліхтарі) знаходяться у верхньому перекритті будівлі.
3. Комбіноване, коли
застосовується одночасно бокове і верхнє освітлення.
Згідно з вимогами СНиП
П-4-79 "Естественное и искусственное освещение. Нормы
проектирования", в приміщеннях із постійним перебуванням людей в них
повинно бути передбачене природне освітлення.
Нормоване значення
освітленості залежить від характеру зорової роботи (розряду), системи
природного освітлення та особливостей світлового клімату і сонячності клімату в
районі розташування будівлі.
Територія СНД поділена
на 5 світлових поясів. Відповідно І, II, III, IV, V - світлові пояси.
Нормоване
природне освітлення (СНиП ІІ-4-79)
в
г
Схеми видів
природного освітлення та нормування КПО за розрізами приміщень: а) - бокове
одностороннє освітлення;
б) - бокове
двостороннє освітлення; в) - верхнє освітлення;
г) — комбіноване
освітлення. 1 - рівень робочої поверхні; 2 - крива зміни,
Схематична карта
світлових поясів колишнього СРСР представлена в СНиП ІІ-4-79.
Штучне
освітлення, нормування та розрахунок
Штучне освітлення
поділяється в залежності від призначення на робоче, аварійне, евакуаційне та
охоронне. Розрізняють такі системи штучного освітлення: загальне, місцеве та
комбіноване.
Система загального
освітлення призначена для освітлення всього приміщення, вона може бути
рівномірною та локалізованою. Загальне рівномірне освітлення встановлюють у
цехах, де виконуються однотипні роботи невисокої точності по усій площі
приміщення при великій щільності робочих місць. Загальне локалізоване
освітлення встановлюють на поточних лініях, при виконанні робіт, різноманітних
за характером, на певних робочих місцях, при наявності стаціонарного
затемнюючого обладнання, та якщо треба створити спрямованість світлового
потоку.
Місцеве освітлення
призначається для освітлення тільки робочих поверхонь, воно може бути
стаціонарним (наприклад, для контролю за якістю продукції на поточних лініях)
та переносним (для тимчасового збільшення освітленості окремих місць або зміни
напрямку світлового потоку при огляді, контролі параметрів, ремонті).
Світильники місцевого
освітлення повинні бути зручними у користуванні, а, головне, безпечними при
експлуатації.
Категорично
забороняється застосовувати лише місцеве освітлення, оскільки воно створює
значну нерівномірність освітленості, яка підвищує втомленість зору та
призводить до розладу нервової системи. Таке освітлення на виробництві є
допоміжним до загального.
Комбіноване освітлення
складається з загального та місцевого. Його передбачають для робіт І—VIII
розрядів точності за зоровими параметрами, та коли необхідно створити
концентроване освітлення без утворення різких тіней.
Джерела
світла
Головними джерелами
світла для промислового освітлення є лампи розжарювання та газорозрядні лампи
різноманітних типів. Кожен із типів ламп має свої недоліки та переваги. Лампи
розжарювання (ЛР) належать до джерел світла теплового випромінювання, їх світлова
віддача складає 10...15 лм/Вт. Вони створюють безперервний спектр
випромінювання, який найбільш багатий жовтими та червоними (тобто
інфрачервоними) променями та бідніший у зоні синіх та зелених спектрів
випромінювання, ніж спектр природнього світла неба, що погіршує розрізнення
кольорів. У цих ламп низький коефіцієнт корисної дії, малий термін служби (до
1000 годин), висока температура на поверхні колби (250...300 °С). Водночас вони
мають деякі переваги: широкий діапазон потужностей і типів, порівняно з газорозрядними
лампами, незалежність експлуатації від навколишнього середовища (вологості,
запиленості і т. д.), простота світильників та компактність.
На підприємствах для
освітлення застосовують різноманітні види ламп розжарювання: вакуумні (В),
газонаповнені (Г), газонаповнені біоспіральні (Б) та ін.
Газорозрядні лампи
(люмінесцентні, ртутні, високого тиску дугові типу ДРЛ та ін.) випромінюють
світло, близьке до природного, поверхня колби цих ламп холодна, вони більш
економш, дозволяють створювати високу освітленість. Такі лампи випускаються в
асортименті. За спектром їх випромінювання передача кольорів має велике
значення для промисловості, оскільки дає можливість визначити дійсну якість
продукції, здійснювати контроль сировини, напівфабрикатів та готових виробів.
Люмінесцентні лампи в 2,5...3 рази економніші від ламп розжарювання, працюють
протягом 5-10 тис. годин, їх світловіддача становить 30...80 лм/Вт.
Недоліки освітлювальних
установок із газорозрядними лампами (пульсація світлового потоку, осліплююча
дія, шум дроселів, великі первинні витрати на закупівлю та монтаж)
компенсуються їх економністю в процесі тривалої експлуатації, а також їх
незамінністю при необхідності виконання робіт із розрізненням кольорів.
Пульсація світлового потоку газорозрядних ламп не сприймається оком, але
небажана, оскільки є причиною виникнення стробоскопічного ефекту. В пульсуючому
світлі виникає викривлення зорового сприйняття стану рухомих та обертальних
об'єктів, а це вже є небезпечним фактором. Ослаблення пульсації досягається
підключенням паралельно працюючих ламп на різні фази трифазної мережі або
застосуванням високочастотного постачання освітлювальної установки.
Засліплювання змінює
сприйняття спектрального складу світлового випромінення. Тому захист від
блискучості таких світильників обов'язковий. Не дозволяється застосовувати
відкриті газорозрядні лампи.
Зараз виготовляють такі
види газорозрядних ламп, які розрізняються за спектром: лампи денного світла
(ЛД) мають блакитний колір, за спектром випромінювання вони близькі до
розсіяного світла чистого неба; лампи денного світла з покращеною передачею
кольорів (ЛДЦ), вони близькі до ламп ЛД, але мають кращу передачу кольорів
теплих відтінків, у тому числі зовнішнього вигляду людини; люмінесцентні лампи
типу ЛЄ найбільш близькі до спектру природного сонячного світла; лампи білого
кольору ЛБ дають випромінення з меншим вмістом синьо-фіолетових променів,
світло у них трохи фіолетове, нагадує світло неба, вкритого хмарами, що
освітлюються сонцем; лампи холодно-білого світла ЛХБ, ЛХЄ дають кращу передачу
світла, ніж лампи ЛБ та ЛД; лампи тепло-білого світла ЛТБ дають світло
рожево-білого відтінку.
У виробничих приміщеннях
підприємств доцільно застосовувати люмінесцентні лампи білого світла - ЛБ. Вони
найбільш економні та дають світло теплих тонів. Лампи ЛТБ можна застосовувати в
приміщеннях для відпочинку. Там, де необхідно проводити ретельний контроль
якості продукції, належить застосовувати лампи ЛДЦ.
Люмінесцентні лампи
треба застосовувати насамперед там, де недостатнє природне освітлення
(приміщення з вікнами, що затіняються будівлями, деревами, або виходять на
північ, експедиції, підвальні приміщення тощо). Для комбінованого освітлення
краще застосовувати лампи ЛБ.
Лампи ДРЛ (дугові
ртутні) належать до ламп високого тиску. Вони економні, світлова віддача майже
75...100 лм/Вт. Такі лампи застосовують для освітлення в цехах при виконанні
грубих робіт та робіт середньої точності, при загальному нагляді, а також для
зовнішнього освітлення місць навантаження, вивантаження і в цехах великої
висоти та площі.
Світильники
Світильники складаються
з джерела світла та арматури. Арматуру призначено для перерозподілу світлового
потоку, захисту очей від блискучості, запобігання забруднення джерела світла та
його пошкоджень. Світильники класифікуються за спрямуванням світлового потоку в
робочій зоні та захистом від факторів навколишнього середовища.
За напрямком світлового
потоку вони поділяються на світильники: прямого світла (випромінювання нижче за
світильник, не менше 80% світлового потоку спрямовано на робочу поверхню);
відбитого світла (випромінювання світлового потоку - більше 80% - спрямовано на
стелю та верхню частину стін (вище за світильник); напіввідбитого світла
(40-60% світлового потоку спрямовується на робочу поверхню, а решта - на
стелю).
За ступенем захисту під
навколишнього середовища світильники поділяються на: пилонезахищені (відкриті);
пилозахищені та пилонепроникні; водозахищені (від потрапляння крапель зверху);
водонепроникні або герметичні (навіть при зануренні у рідину); вибухозахиіцені (для
вибухонебезпечних і пожежонебезпечних приміщень, наприклад, приміщень, де
застосовується спирт, гас, розчинники фарб).
а б в г
Світильники: а)
НОБ -300 з лампою розжарювання, вибухозахищений;
б)
ПУ-100-вологозахисний (промисловий);
в)
"Універсаль" УП-200 - пилобризконепроникний;
г) Рн-60 -
пилонепроникний.
Однією з характеристик
світильника є його захисний кут, у межах якого око людини захищене від сліпучої
дії джерела світла. Величина захисного кута має бути не менше 15°.
Світильники з
газорозрядними лампами
Вимоги безпеки до
світлового обладнання встановлені відповідним стандартом.
Нормування
штучного освітлення
виробничих приміщень
Нормами встановлюються мінімально
допустимі величини освітленості виробничих та допоміжних приміщень, житлових та
громадських будівель, територій виробничих підприємств, відкритих просторів та
залізничних шляхів. Мінімальна освітленість встановлюється залежно від
характеру зорової роботи за найменшим розміром об'єкта розрізнення, контрастом
об'єкта з фоном і характеристикою фону. Враховується система робочого
освітлення (загальне або комбіноване) та джерела світла (лампи розжарювання або
газорозрядні).
Згідно з нормами всі
роботи в залежності від розміру об'єкта розрізнення поділяються на 8 розрядів,
більшість з яких ділиться на 4 підрозряди (а, б, в, г) за характером. На
промислових підприємствах робоче освітлення більшості виробничих приміщень
відповідає 111...VIII розрядам зорових робіт. Приміщення в основному
обладнуються системами комбінованого освітлення. На поточних лініях воно
локалізоване.
Крім
робочого освітлення, нормами передбачається встановлення аварійного,
евакуаційного та охоронного освітлення.
Аварійне освітлення передбачається
для продовження робіт там, де у випадку відсутності робочого освітлення може
порушуватися технологія, виникнути небезпека вибуху, пожежі, отруєння людей,
наприклад, компресорні, котельні, пічні відділення тощо. Найменша освітленість
робочих поверхонь при цьому повинна становити 5% від робочого освітлення, але
не менше 2 лк у приміщенні і 1 лк на території підприємства.
Евакуаційне освітлення
передбачають для безпечної евакуації людей із приміщень у місцях, небезпечних
для проходу, сходових клітках, а також на шляху евакуації людей із приміщення
або території. Це освітлення повинно забезпечувати освітленість 0,5 лк на
підлозі або східцях і 0,2 лк на землі. Для цього застосовуються світильники
аварійного освітлення.
Охоронне освітлення
передбачають уздовж території в нічний час, або чергове в приміщенні. Для цього
виділяють частину світильників робочого або аварійного освітлення, які
забезпечують освітленість на рівні землі або підлоги не менше 0,5 лк.
Контроль
та догляд за освітлювальними установками
Освітлення потребує
систематичного догляду, правильної експлуатації освітлювальної установки та
контролю освітленості на робочих місцях не менше одного разу на рік.
Залежно від специфіки
цехів складаються графіки перевірки стану віконного скла, світильників,
електроарматури, їх очищення та миття. Внаслідок тривалої експлуатації ламп їх
світловий потік знижується до 25 %. Такі лампи треба своєчасно замінювати.
Забороняється встановлення світильників, до комплекту яких входять не однотипні
газорозрядні лампи, а також такі, що мають різний спектр та величину світлового
потоку.
Очищення світильників
належить проводити не рідше одного разу на три місяці. Очищення шибок світлових
отворів проводиться не рідше двох разів на рік для приміщень із незначним
виділенням пилу, і не менше чотирьох разів із значним виділенням пилу.
Основним приладом для
контролю та вимірювання освітленості на робочих місцях є люксметри типу Ю-16,
Ю-17, Ю-116, Ю-117. Вони відрізняються границями вимірювання та оформленням.
Принцип дії всіх однаковий і базується на явищі фотоелектричного ефекту.
Для автоматичного
контролю освітленості на робочих місцях встановлюються фотодіоди ФД, які
вказують на недостатню освітленість.
Санітарно-побутове
забезпечення працюючих
Санітарно-побутові
приміщення входять до комплексу допоміжних приміщень підприємств.
Санітарно-гігієнічні вимоги до них диктуються санітарними нормами та правилами
(СНіП). До загальних і спеціальних побутових приміщень належать гардеробні,
душові, умивальники, кімнати особистої гігієні жінок, пункти харчування, місця
для паління, приміщення для прання, хімічної чистки, сушки та ремонту робочого
одягу і взуття, приміщення для обігріву працюючих тощо.
Гардеробні
приміщення зазвичай знаходяться поруч з душовими. Кількість місць при
забезпеченні одягу в гардеробних повинна відповідати:
·
при збереженні одягу на вішалках –
кількості працюючих у двох суміжних, найбільш численних змінах;
·
при збереженні одягу в шафах –
кількості, що відповідає списку працюючих.
Гардеробні мають бути обладнані лавами 0,3 м завширшки. Умивальники
розміщують у гардеробних або суміжних з ними приміщеннях. Крани в умивальниках
встановлюють з розрахунку один кран на 7 – 20 чоловік.
Для чоловіків та жінок умивальні кімнати влаштовують у різних
приміщеннях. Кожен індивідуальний умивальник повинен бути обладнаний змішувачем
з обов’язковим підключенням гарячої та холодної води.
Душові обладнують у приміщеннях, суміжних з гардеробними. Між душовою,
яка має шість і більше сіток, і гардеробною розміщують тамбур.
Площа приміщення для відпочинку повинна бути із розрахунку 0,2 м2 на одного
працюючого у найчисленнішій робочій зміні, яка користується цим приміщенням для
відпочинку (але не менш 18 м2 ).
Забороняється використання побутових приміщень не за призначенням. Усі
побутові приміщення на видному місці повинні мати укомплектовані аптечки.
Дезинфекцію побутових приміщень необхідно робити не раніше 1 разу на місяць.
Приміщення для паління повинно мати площу не менше 9 м2 . Приміщення
для особистої гігієни жінок передбачається на підприємстві, якщо кількість
жінок, що працюють у найчисленнішій зміні – не менше 15.
Для забезпечення працюючих питною водою обладнують фонтанчики або
закриті бачки з фонтануючими насадками. Один фонтанчик обладнують на 100
чоловік. Питна вода повинна мати температуру 8 – 20 0С. Відстань від
робочих місць до питної води не повинна перевищувати 75 м .
На підприємствах з кількістю працюючих понад 300 чоловік мають
функціонувати здоровпункти.
Здоровпункти розміщуються на перших поверхах допоміжних або виробничих
будівель.
Здоровпункти обов’язково мають бути укомплектовані необхідними
медикаментами. Відстань від робочих місць до здоровпункту не повинна
перевищувати 1000м.
Щорічні
медичні огляди неповнолітніх та осіб до 21 року
Усі особи
молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього
медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають
обов’язковому медичному огляду. Мета цих оглядів – установлення фізичної й
психофізіологічної придатності осіб до роботи за конкретно визначеною
професією, спеціальністю та спостереження за станом їх здоров’я, виявлення
ранніх ознак впливу шкідливих виробничих умов на організм.
Придатність
неповнолітніх до роботи взагалі й за конкретною професією зокрема
встановлюється медичною установою відповідно до спеціальних переліків медичних
протипоказань до роботи та виробничого навчання підлітків.
Якщо в
наслідок медичного огляду виявиться, що робота, яку обрав підліток, протипоказана
йому за станом здоров’я, неповнолітньому може бути запропонована інша робота,
що відповідає його стану здоров’я.
Якщо у
результаті обов’язкового щорічного медичного огляду виявиться, що неповнолітній
або особа віком до 21 року за станом здоров’я не може зовсім або тимчасово
виконувати свою роботу, то медична установа направляє його на лікування або
робить висновок щодо необхідності переводу його на іншу роботу.
Відповідно до
статті 19 Закону України “Про охорону праці” власник зобов’язаний за свої кошти
організувати проведення періодичних медичних оглядів осіб до 21 року.
За час
проходження медичного огляду за працівником зберігається місце роботи і
середній заробіток.
Власник має
право притягнути до дисциплінарної відповідальності й зобов’язаний відсторонити
працівника від роботи без збереження його заробітної плати, якщо той ухиляється
від проходження обов’язкового медичного огляду.
Працівник має
право:
·
отримати інформацію про стан свого
здоров’я на основі висновків медичної комісії;
·
відмовитися від роботи, яка
протипоказана йому згідно з медичними висновками.
Працівник
зобов’язаний проходити в установленому порядку і визначені терміни медичні
огляди та виконувати усі надані медичні рекомендації.
ConversionConversion EmoticonEmoticon