Загальні питання безпеки праці

Загальні питання безпеки праці


Одним з найважливіших завдань охорони праці є забезпечення таких умов праці, які б вилучали можливість дії на працюючих різного роду небезпечних і шкідливих виробничих факторів.
Згідно зі статтею 153 Кодексу законів про працю, власник підприємства зобов’язаний забезпечити належне технічне обладнання всіх робочих місць і створювати на них умови праці відповідно до нормативних актів з охорони праці.
Умови праці — це сукупність факторів виробничого середовища і виробничого процесу, які впливають на здоров’я і працездатність людини під час її професійної діяльності.
Працездатність — здатність людини до праці, яка визначається рівнем її фізичних і психофізіологічних можливостей, а також станом здоров'я та професійною підготовкою.
Безпека — сукупність неприпустимого ризику, що пов'язаний з можливістю нанесення ушкодження.
Безпека праці — стан умов праці, за якого відсутній виробничий травматизм.
Безпека умов праці — стан умов праці, за яких вплив на працюючого небезпечних і шкідливих виробничих факторів взагалі відсутній або дія шкідливих виробничих факторів не перевищує граничне допустимих норм.
Безпека виробничого процесу — здатність виробничого процесу відповідати вимогам безпеки праці під час його проведення в умовах, встановлених нормативно-технічною документацією.
Безпека виробничого устаткування — здатність устаткування зберігати безпечний стан при виконання заданих функцій у певних умовах протягом встановленого часу.
Умови праці поділяють на 4 класи:
1 клас — оптимальні умови праці, при яких зберігання здоров’я працюючих і працездатність підтримується на високому рівні.
2 клас — допустимі умови праці, при яких параметри факторів виробничого середовища не перевищують встановлені гігієнічні нормативи.
3 клас — шкідливі умови праці, які характеризуються наявністю факторів виробничого середовища і трудового процесу, рівні яких перевищують гігієнічні нормативи і можуть мати негативний вплив на організм працюючого.
4 клас — небезпечні (екстремальні) умови праці, що характеризуються таким рівнем виробничих чинників, коли їх дія протягом робочої зміни створює великий ризик виникнення тяжких форм гострих професійних уражень, отруєнь, ушкоджень, загрозу для життя.
Нанесення травми людині на виробництві зумовлюється наявністю фізичних, хімічних, біологічних та психофізіологічних небезпечних і шкідливих виробничих чинників.
Фізичні — це рухомі машини, елементи обладнання, вироби, матеріали, підвищена або знижена температура поверхні обладнання чи матеріалів, небезпечна напруга електромережі, енергія стиснутого газу, повітря.
Хімічні — це дія на людину їдких, токсичних та подразнюючих речовин.
Біологічні — це біологічні об’єкти, вплив яких на працюючих призводить до травми або захворювання (бактерії, віруси, рослини, тварини).
Психофізіологічні — це фізичні та нервово-психічні навантаження.
Безпечність виробничих процесів досягається комплексом проектних та організаційних рішень. Це — вибір технологічного процесу, робочих операцій, черговості обслуговування обладнання. Безпечність виробничих процесів полягає у запобіганні впливу небезпечних і шкідливих факторів на працюючих. Забезпечується це завдяки організаційним заходам та технічним засобам безпеки.
Дія технічних засобів захисту повинна забезпечити безпеку працюючих від початку робочого процесу до його закінчення і не має припинитися раніше за дію небезпечного або шкідливого виробничого фактора.
Основними технічними засобами безпеки для запобігання виробничого травматизму є огороджувальні та запобіжні пристрої, блокування, профілактичні випробування машин.
Основні вимоги, що висуваються до технічних засобів безпеки — це підвищення продуктивності праці, зниження небезпеки та шкідливості при обслуговуванні обладнання та виконанні технологічних операцій, надійність і міцність, зручність під час обслуговування устаткування та засобів захисту, виконання вимог технічної естетики.
Важливу роль відіграє використання комплексної механізації, автоматизації та дистанційного керування в тих випадках, коли дію небезпечних і шкідливих виробничих факторів не можна усунути.
З точки зору охорони праці основними вимогами до устаткування є безпечність для здоров'я і життя людей, надійність і зручність під час експлуатації. Під час експлуатації все технологічне устаткування має утримуватися у справному стані й використовуватися лише за призначенням. Крім того, необхідно усунути можливість випадкового дотику працюючих до устаткування, що має температуру понад 450С. якщо цього зробити неможливо, поверхня устаткування повинна мати теплоізоляцію або огородження.
Устаткування має підлягати періодичному профілактичному оглядові, ремонтам за графіками.
Щойно встановлене устаткування приймається комісією за участю представників органів державного нагляду за охороною праці.


Перелік робіт з підвищеною небезпекою

Існують роботи з підвищеною небезпекою, для виконання яких необхідне попереднє спеціальне навчання і щорічна перевірка знань працівників з питань охорони праці.
Перелік таких робіт затверджено Державним департаментом з нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики. Перелік складено відповідно до Закону України «Про охорону праці». Він чинний на всіх підприємствах незалежно від форм власності та видів діяльності.
До Переліку ввійшли електрозварювальні, підземні на шахтах та рудниках, верхолазні та на висоті, такелажні та стропильні роботи, роботи із застосуванням ручних електро- і пневмомашин та інструментів, вантажно-розвантажувальні роботи за допомогою машин і механізмів, з охорони колективної і приватної власності, всі види робіт з радіоактивними речовинами. Усього до Переліку занесено понад 150 видів робіт.
Усі ці роботи мають виконувати професійно навчені особи, які пройшли перевірку знань з охорони праці й мають задовільний результат.
Шкідливі та небезпечні умови праці часто призводять до підвищеної втоми виконавців, що обов’язково треба врахувати при нормуванні робіт. Тому у низці випадків зменшують тривалість зміни, регулюють перерви, збільшують кількість днів відпустки, запроваджують спеціальне харчування. Вплив зовнішніх умов компенсують спеціальними одягом і взуттям. Для відпочинку відводять спеціальні місця, які обладнують відповідно до вимог санітарних норм. 

 Зони безпеки та їх огородження

Методи та засоби забезпечення безпеки праці обирають на основі виявлених небезпечних факторів, специфічних для окремого технологічного процесу, а також вивчення зони дії та особливостей кожного з виявлених факторів.
Небезпечна зона — це простір, у якому можлива дія на працюючого небезпечного і шкідливого виробничого чинника.
 Для того, щоб запобігти з’явленню людини в небезпечній зоні, а також локалізувати цю зону і зменшити її розміри до можливого мінімуму, використовують різні засоби захисту.
 Засоби захисту можуть бути об’єктивні (огородження, блокування) і суб’єктивні (запобіжні знаки і написи, сигнальні пристрої, фарбування).
Суб’єктивні засоби не можуть гарантувати надійний захист від дії шкідливих факторів, оскільки стан людини внаслідок втоми, поганого самопочуття, шуму, вібрації може погіршуватися, що пов’язано з небезпекою виникнення нещасного випадку.
Огороджуючи пристрої застосовують для ізоляції людини, її частин тіла, одягу від механізмів, що рухаються та обертаються, від небезпечних струмопровідних частин обладнання, яке перебуває під напругою, а також зон високих температур, шкідливих випромінювань і місць, де можливий виліт деталей при обробці або внаслідок вибуху.
Огороджуючи пристрої поділяються на стаціонарні, відкидні чи розсувні, змінні та переносні.
Стаціонарні огородження ізолюють небезпечні зони, механізми різних машин і окремі ділянки робочих місць. Всі приводні, передавальні та робочі механізми, якщо це можливо за технологією, розміщуються у корпусі машини.
Відкидні чи розсувні огородження використовуються для укриття систем приводу та приєднуються до нерухомих частин машин.
Змінні огородження використовують для укриття приводних, передавальних механізмів, які не потребують наладки, чистки та огляду під час роботи обладнання.
Переносні огородження використовують при ремонтах та налагодженні для захисту людини від випадкових доторкань до механізмів, що обертаються, струмопровідних частин. Їх застосовують на робочих місцях зварювальників тощо.
Працювати на обладнанні, з якого знято огородження або воно несправне, забороняється.  

  
Світлова та звукова сигналізація

Сигналізація призначена для попередження працюючих про пуск і зупинку обладнання, порушення технологічних процесів, аварійну ситуацію. За принципом дії вона може бути світловою, звуковою, кольоровою.
Світлову — використовують на транспортних засобах, в електроустановках, на пультах керування напівавтоматичними та автоматичними лініями.
Сигнальні пристрої контролюють температуру, тиск, швидкість руху, вміст у повітрі шкідливих речовин, шум, вібрацію, рівень шкідливих випромінювань.
 За функціональним призначенням сигнальні пристрої поділяють на:
Ø Аварійні (сповіщають про виникнення небезпеки);
Ø Інформаційні;
Ø Запобіжні (попереджують про дотримання вимог безпеки).
Засоби світлової сигналізації обладнуються світлофільтрами червоного, жовтого, зеленого та синього кольорів.
Звукова сигналізація у вигляді сирен, гудків, дзвінків, ревунів, свистків використовується на машинах з невеликим рівнем шуму.
Сигнальні звукові та світлові пристрої розташовують так, щоб на ділянці роботи обслуговуючого персоналу звукові сигнали було добре чути, а світлові — добре видно. У цехах і на робочих місцях вивішуються таблиці сигналів та інструкцій про порядок пуску і зупинки обладнання.
Зазначимо, що ефективність сигналізації у разі виникнення небезпеки значною мірою залежить від уваги та навченості працюючих.


Запобіжні написи, сигнальне фарбування

З метою підвищення уваги працюючих, попередження їх про можливу небезпеку на робочому місці рекомендується фарбувати машини та устаткування у сигнальні кольори.
Встановлені такі сигнальні фарбування відповідно до міждержавного стандарту ГОСТ 12.4.026.— 76 ССБТ. «Цвета сигнальные. Знаки безопасности»:
  • Червоний — заборона, безпосередня небезпека, засіб пожежогасіння;
  • Жовтий — попередження, можлива небезпека;
  • Зелений — припис, безпека;
  • Синій — вказівка, інформація.

Для кращого сприймання сигнальні кольори необхідно використовувати на тлі контрастних кольорів.
Для зниження рівня травматизму і підвищення культури праці будівельно-монтажне оснащення та устаткування обов’язково фарбують у жовтий сигнальний колір. У цей же колір фарбують і тару, що містить небезпечні та шкідливі речовини.
У зелений колір фарбують сигнальні лампи нормального режиму роботи обладнання. У червоний колір — внутрішні поверхні корпусів і кожухів, які огороджують рухомі частини машин і механізмів, двері шаф струмопровідних елементів, трубопроводи гарячої води, електромашини, попереджувальні знаки, сигнальні лампи. У синій колір фарбують вказівні знаки, місця для приєднання заземлювачів. Відкриті трубопроводи фарбують у різні кольори, залежно від речовини, що транспортується:
  • Червоний — для пари;
  • Блакитний — для повітря;
  • Брунатний — для мастил;
  • Сірий — для кислоти;
  • Зелений — для води;
  • Темно-брунатний — для лугу.
Попереднє фарбування у вигляді суцільних смуг наносять на обладнання, що обертається, а також на негабаритні вантажі. Колір одягу для осію, які працюють у небезпечній зоні, має бути різко контрастним щодо місцевості.


Знаки безпеки

Знаки безпеки призначені для привертання уваги працюючих до безпосередньої або можливої небезпеки, припису чи дозволу на виконання відповідних дій з метою забезпечення безпеки, а також для отримання необхідної інформації.
Якщо знак безпеки встановлено на воротах чи вхідних дверях приміщення, це означає, що дія знака поширюється на все приміщення, на весь об’єкт або дільницю.
Знаки безпеки повинні контрастно виділятися серед довкілля і бути у полі зору людей, яких вони стосуються. Форма, розмір і колір знаків безпеки мають відповідати чинним стандартам.
Знаки безпеки можуть бути:
  1. Заборонні (червоного кольору). У пояснювальному написі завжди є слово «заборонено». Знаками електробезпеки користуються для заборони робіт або дій поблизу струмопроводів. Пояснювальні написи починаються словом «стій»;
  2.  Попереджувальні знаки призначені для попередження про можливу небезпеку. Знаки небезпечних зон попереджують про розташування зон обвалів, сховищ отруйних або шкідливих речовин. До знаку може входити пояснювальний напис «Небезпечна зона. Працює кран», «Бережись. Проїзд», «Обережно. Гострі предмети»;
  3. Приписувальні знаки призначені для дозволу відповідних дій працюючих тільки після виконання конкретних вимог безпеки, вимог пожежного захисту. Кожен знак має символічне зображення. «Тут працювати у запобіжному поясі»;
Вказівні знаки призначені для зазначення місцезнаходження різних об’єктів і пристроїв, пунктів питної води, пожежних кранів, майстерень. «Запасний вихід», «Аптечка ліворуч, 30м»


Засоби захисту від небезпечних і шкідливих
виробничих факторів

З метою запобігання або зменшення впливу на працюючих шкідливих і небезпечних виробничих чинників застосовують засоби колективного та індивідуального захисту.

1.     Засоби колективного захисту:
  • Засоби нормалізації повітряного середовища виробничих приміщень і робочих місць (вентиляція, кондиціонування, опалення, автоматичний контроль і сигналізація);
  • Засоби нормалізації освітлення виробничих приміщень і робочих місць (джерела світла, освітлювальні прилади, світлозахисне обладнання, світлофільтри);
  • Засоби захисту від іонізуючих, інфрачервоних, ультрафіолетових, електромагнітних, лазерних, магнітних та електричних полів (огородження, герметизація, знаки безпеки, автоматичний контроль і сигналізація, дистанційне управління);
  • Засоби захисту від шуму, вібрації (огородження, звукоізоляція, віброізоляція);
  • Засоби захисту від ураження електричним струмом (огородження, захисне заземлення, автоматичне відключення, дистанційне управління);
  • Засоби захисту від дії механічних факторів (огородження, автоматичний контроль і сигналізація, знаки безпеки);
  • Засоби захисту від хімічних факторів (огородження, герметизація, вентиляція та очистка повітря, дистанційне керування, знаки безпеки);
  • Засоби захисту від високих і низьких температур навколишнього середовища (огородження, автоматичний контроль і сигналізація, термоізоляція, дистанційне управління).

2.     Засоби індивідуального захисту:
Створення на робочому місці сприятливих і безпечних умов праці тісно пов’язане із забезпеченням робітників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.
Засоби індивідуального захисту, залежно від призначення, поділяються на:
  • Ізолюючи костюми (пневмокостюми, скафандри);
  • Засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, пневмошоломи, пневмомаски);
  • Спеціальний одяг (комбінезони, куртки, брюки, костюми, халати, плащі, кожухи, фартухи, жилети, нарукавники);
  • Спеціальне взуття (чоботи, черевики, боти, бахали);
  • Засоби захисту рук (рукавиці, рукавички);
  • Засоби захисту очей (захисні окуляри);
  • Засоби захисту обличчя (захисні маски, захисні щитки);
  • Засоби захисту голови (каски, шоломи, шапки, берети);
  • Засоби захисту від падіння з висоти тощо (запобіжні пояси, діелектричні килимки, ручні захвати, маніпулятори);
  • Засоби захисту органів слуху (протишумові шоломи, навушники, вкладиші);
  • Захисні дерматологічні засоби (змиваючи розчини, пасти, креми, мазі).
Спецодяг і спецвзуття мають забезпечувати захист працівника та зберігати його працездатність. Назви спецодягу, спецвзуття мають відповідати назвам небезпечних і шкідливих факторів, від яких вони захищають.
Спецодяг і спецвзуття повинні зберігати свої гігієнічні та експлуатаційні властивості протягом усього часу експлуатації при дотриманні умов їх використання та догляду за ними.

  
Мікроклімат виробничих приміщень

Людина під час праці витрачає енергію, яку накопичив її організм за рахунок харчування. Інтенсивність витрат енергії залежить від характеру та інтенсивності праці, а також від параметрів навколишнього середовища і, в першу чергу, від стану повітря в приміщенні. Стан повітря робочої зони в виробничому приміщенні називають мікрокліматом або метеорологічними умовами.
Мікроклімат або метеорологічні умови виробничих приміщень визначаються за такими параметрами:
- температурою повітря в приміщенні, °С;
- відносною вологістю повітря, %;
- рухливістю повітря, м/с;
- тепловим випромінюванням, Вт/м3.
Всі ці параметри поодинці, а також у комплексі впливають на фізіологічну функцію організму - його терморегуляцію і визначають самопочуття. Температура людського тіла повинна залишатися постійною, у межах 36-37 °С, незалежно від умов праці.
Тому при зміні зовнішніх умов середовища терморегуляція в організмі людини відбувається за рахунок посилення або послаблення фізіологічних процесів, що обумовлюють теплоутворення в організмі, а також впливають на тепловіддачу тіла людини в навколишнє середовище. Тепло відводиться від тіла людини випромінюванням, конвекцією, кондукцією та випаровуванням вологи. Коли температура повітря нижча за температуру шкіри людини, втрати тепла організмом відбуваються, переважно, на рахунок конвекційного і радіаційного переносу тепла. Якщо температура поверхні тіла дорівнює температурі навколишнього повітря або вища за неї, то тепловтрати тіла відбуваються лише за рахунок випаровування вологи.
Вологість повітря впливає на теплообмін, переважно, на віддачу тепла випаровуванням. Середній рівень підносної вологості 40-60% відповідає умовам метеорологічного комфорту у стані спокою, або при дуже легкій фізичній праці,
На конвективне теплоперенесення впливає різниця між температурою шкіри людини і оточуючого людину повітря, а також стан шкіри та швидкість переміщення повітря вздовж поверхні шкіри, тобто рухливість повітря. З деякими припущеннями, можна стверджувати, що радіаційний тепловий потік відводить тепло від тіла людини, якщо температура шкіри людини вища за температуру поверхонь обладнання і стін приміщення, де працює людина, і навпаки - нагріває тіло людини, якщо температура цих поверхонь вища за температуру шкіри людини.
Променева енергія не поглинається оточуючим повітрям, а перетворюється в теплову енергію в поверхневих шарах опроміненого тіла. Потік теплових випромінювань складається, головним чином, із інфрачервоних променів. Передача тепла тепловою радіацією (тепловипромінюванням) залежить від температури поверхні та ступеня її чорноти: темні шорсткі поверхні випромінюють тепла більше, ніж гладкі блискучі. Від температури повітря передача теплоти випромінюванням не залежить. Інтенсивність праці (важкість праці) обумовлюється теплотворенням в організмі людини.
Кількість тепла, що виробляє людський організм, змінюється від 40-50 кДж/хв в стані покою до 3340 кДж/хв - при виконанні важкої роботи. Нормальне теплове самопочуття виникає за умови, що тепловиділення повністю сприймається оточуючим середовищем, тобто має місце тепловий баланс.
Здатність організму людини змінювати температуру шкіри (під одягом її середня температура 30-34 °С, а на окремих відкритих ділянках вона може знижуватись до 20 °С і нижче), а також зволожуватися за рахунок дії потових залоз, забезпечує регулювання теплообміну між тілом людини і навколишнім середовищем. Ця здатність організму і є терморегуляцією. При температурі повітря більше ЗО °С порушується терморегуляція організму, що може призвести до його перегріву. Підвищується температура тіла, настає слабкість, головний біль, шум у голові. Як наслідок, може статися тепловий удар, якщо роботи проводяться на дільниці, що опромінюється сонцем, або іншим джерелом тепла.
Робота при високій температурі повітря (- 31 °С) при вологості 80-90% призводить до зниження працездатності на 60% після 5 годин безперервної праці. При низьких температурах повітря може статися місцеве або загальне переохолодження організму, що веде до захворювання. Переохолодження супроводжується зниженням працездатності. Зниження відносної вологості до 25% і нижче погіршує захисні функції верхніх дихальних шляхів.
Впливає на людину також рухливість повітря. Людина відчуває дію повітря вже при швидкості руху 0,1 м/с. Переміщуючись вдовж шкіри людини, повітря здуває насичений водяною парою і перегрітий шар повітря, що обволікає людину, і тим самим сприяє покращенню самопочуття. При великих швидкостях повітря і низькій його температурі зростають втрати тепла конвекцією, що веде до переохолодження організму людини. Погіршення метеорологічних умов виробничого середовища, параметри яких комплексно впливають на стан самопочуття людини, призводять до пропорційного зниження працездатності.


Гігієнічне нормування параметрів
повітря робочої зони

Мікроклімат виробничих приміщень нормується в залежності від теплових характеристик виробничого приміщення, категорії робіт по важкості і періоду року. Основні нормативні документи, де наводяться норми мікроклімату, - це санітарні норми ДСН 3.3.6.042-99.
Оптимальні мікрокліматичні умови - це такі параметри мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують нормальний тепловий стан організму без напруги і порушення механізмів терморегуляції.
Вони створюють відчуття теплового комфорту і забезпечують передумови для високого рівня працездатності. Нормуються в залежності від категорії робіт по важкості та періоду року.

Оптимальні норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень


Період року
Категорія робіт
Температура, °С
Відносна вологість, %
Швидкість руху повітря, м/с
оптимальна
допустима
оптимальна
допустима на робочих місцях постійних і непостійних, не більше ніж
оптимальна, не більше ніж
допустима на робочих місцях постійних і непостійних
верхня межа
нижня межа
на робочих місцях
постійних
непостійних
постійних
непостійних
Холодний
Легка Іа
22-24
25
26
21
18
40-60
75
0,1
не більше ніж 0,1
Легка - 16
21-23
24
25
20
17
40-60
75
0,1
не більше ніж 0,2
Середньої важкості - Па
18-20
23
24
17
15
40-60
75
0,2
не більше ніж 0,3
Середньої важкості - По
17-19
21
23
15
13
40-60
75
0,2
не більше ніж 0,4
Важка - III
16-18
19
20
13
12
40-60
75
0,3
не більше ніж 0,5
Теплий
Легка - Іа
23-25
28
30
22
20
40-60
55 (при 28 °С)
0,1
0,1-0,2
Легка 16
22-24
28
ЗО
21
19
40-60
60 (при 27 °С)
0,2
0,1-0,3
Середньої важкості - На
21-23
27
29
18
17
40-60
65 (при 26 °С)
0,3
0,2-0,4
Середньої важкості - Нб
20-22
27
29
16
15
40-60
70 (при 25 °С)
0,3
0,2-0,5
Важка - III
18-20
26
28
15
13
40-60
75 (при 24 °С)
0,4
0,2-0,6

Допустимі мікрокліматичні умови - це такі показники мікроклімату, які при трипалому і систематичному впливі на людину можуть призвести до дискомфортного теплопочуття, що обумовлюється напруженням механізмів терморегуляції, і не виходить за межі фізіологічних можливостей організму людини. При цьому може виникнути деяке зниження працездатності, але пошкодження або порушення здоров’я у людини це не викликає (табл. 10.2).
Допустимі норми мікроклімату застосовуються в приміщеннях зі значними тепловими надлишками. Таких приміщень на підприємствах різних галузей промисловості України достатня кількість. Це виробничі цехи та дільниці, де встановлене технологічне обладнання, яке живиться тепловою або електричною енергією. При цьому випромінюється тепло в повітря приміщення, що створює несприятливі умови для людей. Як правило, в таких приміщеннях немає можливості встановити оптимальні параметри мікроклімату з технічних або економічних причин. В приміщеннях зі значними надлишками явного тепла, де на кожного працюючого припадає від 50 до 100 м2 площі підлоги, дозволяється зниження температури повітря проти норми в зоні поза постійними робочими місцями до 12 °С - для легких робіт, до 10 °С - для робіт середньої важкості і до 8 °С - для важких робіт. Якщо на кожного працюючого припадає більше 100 м2 площі підлоги, то нормативна температура, відносна вологість і швидкість руху повітря забезпечуються тільки на постійних робочих місцях.
Теплове опромінення працюючих, що надходить від нагрітого обладнання, освітлювальних приладів, завдяки інсоляції на постійних і непостійних робочих місцях не повинно перевищувати 35 Вт/м при опроміненні 50% і більше поверхні тіла, 70 Вт/м2 при опроміненні від 25 до 50% поверхні тіла і 100 Вт/м2 - при опроміненні до 25% поверхні тіла людини. Інтенсивність опромінювання робітників від відкритих джерел тепла (відкрите полум’я) не повинна перевищувати 140 Вт/м2 при опроміненні не більше 25% поверхні тіла. При цьому обов’язкове застосування засобів індивідуального захисту, в тому числі обличчя та очей.
Низькі температури при праці на відкритому повітрі взимку негативно впливають на стан людини. Граничні температури, нижче яких не можуть виконуватися роботи на відкритому повітрі, обумовлені можливостями механізму терморегуляції людини. Так, при температурі повітря до мінус 25 °С іде охолодження відкритих поверхонь тіла і зниження чутливості на дотик кінцівок людини.
Періодичний обігрів поновлює працездатність. При температурах від мінус 25 до мінус ЗО °С навіть періодичний обігрів не відновлює працездатність (дотикову чутливість кінцівок). Праця при таких низьких температурах протягом зміни призводить до різко вираженого переохолодження організму. Праця при температурах мінус 30-40 °С і нижче при десятихвилинному обігріві через кожну годину призводить до стійкого зниження температури всього тіла і тактильної (дотикової) чутливості пальців рук і ніг, підвищення артеріального тиску, почастішання пульсу.


Прилади для вимірювання параметрів
мікроклімату та їх практичне застосування

Для визначення температури повітря в виробничих приміщеннях використовуються звичайні ртутні і спиртові термометри, термопари або термоанемометри. Так, наприклад, термометр метеорологічний скляний ТМ-6 має діапазон виміру від -ЗО до +50 С, похибка вимірювання 0,2 °С. Термоанемометр 3 А-2м визначає температуру повітря в межах від 10 до 60 °С, а термоанемометр ТА-8м в межах від 0 °С до 60 °С. Найчастіше температуру повітря визначають за сухим термометром психрометра.

Психрометри:
а)    стаціонарний; б) - аспіраціпний: 1,2 - сухий і мокрий
термометри; З - резервуар ; 4 - трубки для циркуляції повітря;
5 - вентилятор з пружинним заведенням.


 В приміщеннях, де є значні джерела променистого тепла, для більш точного визначення фактичної температури повітря застосовується подвійний термометр, який складається з двох термометрів - один з зачорненим термобалоном, а другий - з посрібленим. Посріблений віддзеркалює променисте тепло і реагує на конвективне, а зачорнений реагує на променисте і на конвективне.
Швидкість руху повітря в приміщеннях вимірюють приладами-анемометрами: термоанемометрами, анемометрами чашковими, індукційними та крильчастими.




                           а                                                   б                                                в

Анемометри: а - чашковий, б - індукційний, в - крильчастий;

При вимірюванні в приміщеннях малих швидкостей руху повітря можна користуватися кататермометром (від 0,02 до 1 м/с). Це спиртовий термометр, шкала якого поділена на три градуси (35-38 °С). Для визначення швидкості руху кататермометр підігрівають у воді з температурою 65-75 °С до того моменту, коли спирт із термобалона заповнить капіляр і підніметься до половини верхнього розширення. Після цього кататермометр виймають з води, протирають насухо і підвішують в зоні, де треба визначити швидкість руху повітря.
За секундоміром фіксують час охолодження приладу від температури 38°С до температури 35°С. По таблиці або по графіку, що додається до приладу, визначають фактичну швидкість руху повітря.
Відносну вологість повітря визначають стаціонарними або аспіраційними психрометрами. Психрометри складаються з сухого та вологого термометрів. Резервуар вологого термометра знаходиться у зволоженому середовищі. По різниці показників термометрів, користуючись психрометричною таблицею, визначають відносну вологість.
Для реєстрації атмосферного тиску застосовують барометри. Найбільш поширеними в промисловості і в побуті барометрами є анероїди. При необхідності реєстрації параметрів мікроклімату протягом часу використовують само пишучі прилади: термографи, гігрографи, барографи та ін.



а                                                         б
 Самопишучі прилади: а — термограф, б – гігрограф.

Відносну вологість можна визначати приладами - гігрометрами. Принцип їх дії базується на здатності деяких матеріалів змінювати свою пружність в залежності від пологості повітря. Цю здатність має людське і тваринне волосся, натуральна шкіра, деякі синтетичні матеріали. Промисловістю випускається гігрометр сорбційний типу ГС-210, який вимірює відносну вологість у межах 15-100% і має похибку ±3%.
Подібні прилади випускаються в деяких країнах: гігрометр Yenway (Англія); гігрометр Hygtotest - 6200 (Німеччина).
В приміщеннях зі значним надходженням тепла для визначення енергетичної освітленості, що створюється за рахунок нагрітих поверхонь обладнання, опалювальних та освітлювальних приладів, сонячного випромінювання, що проникає крізь віконні прорізи, застосовують прилади: радіометри (РОТС-11), спектрорадіометри (СПР) та інспекторські дозиметри (ДОИ-1).
Вони вимірюють поверхневу щільність потоку теплової енергії Вт/м2.
Для визначення температури нагрітих поверхонь вживаються контактні термометри (ЗТП-И), термоперетворювачі опору (ТХК ММТ) та ін.
Після визначення фактичних значень параметрів мікроклімату їх порівнюють з нормативними значеннями. При їх розбіжності вживають заходів по нормалізації фактичних параметрів.


Заходи щодо нормалізації мікроклімату

Найбільш частими причинами відхилення параметрів мікроклімату від нормативних є надходження надлишкового тепла в повітря виробничого приміщення, або водяної пари від працюючого обладнання чи інших джерел випаровування.
Заходи захисту від тепловипромінювань можна поділити на чотири групи:
а)  усунення джерела тепла;
б) захищення від тепловипромінювання;
в)  полегшення тепловіддачі від тіла людини в навколишнє середовище;
г)  індивідуальний захист від теплового впливу.
Усунути джерело тепловиділення можна зміною технологічного процесу, наприклад, заміною пічного обігріву на електричний, заміною розмірів тепловипромінюючих поверхонь та ін. Захистити виробниче середовище від надмірного радіаційного та конвективного тепла, що поступає від нагрітих поверхонь обладнання, можна за рахунок теплоізоляції цих поверхонь. В приміщеннях, де є можливість ураження людини електричним струмом і температура повітря досягає ЗО °С і вище (приміщення особливо небезпечні і підвищеної небезпеки по класифікації Правила будови електроустановок - ПБЕ), температура на поверхні теплоізоляції не допускається більше 45 °С. З точки зору техніки безпеки, щоб уникнути опіків людини, температура гарячих поверхонь у виробничій зоні дії працюючих не повинна перевищувати 45 °С.
Захист від прямої дії теплового випромінювання здійснюється екрануванням - встановленням термічного опору на шляху теплового потоку. Екрани досить різноманітні, за принципом дії бувають поглинаючими і відбиваючими променеве тепло. Вони можуть бути стаціонарними і пересувними. Екрани захищають людину не тільки від теплових променів, а й оберігають під дії іскор і розжарених та гарячих бризок, виплесків рідин та викидів шлаків та окалини.
Для зменшення вологості у виробничих приміщеннях слід уникати технологічних процесів з відкритими поверхнями випаровування рідини. Технологічне обладнання повинно бути герметизоване, а для видалення пари - обладнане витяжками. Як засіб видалення вологи із повітря приміщення використовується вентиляція. В приміщеннях, де діють оптимальні норми мікроклімату, слід встановлювати апарати для кондиціонування повітря.
Правила та заходи щодо запобігання
нещасних випадків та аварій

Основні заходи по запобіганню травматизму передбачені: в системі нормативно-технічної документації з безпеки праці; в (організації навчання і забезпечення працюючих безпечними засобами захисту; в прогнозуванні виробничого травматизму; раціональному плануванні коштів і визначенні економічної ефективності від запланованих заходів. Основне завдання нормативно-технічної документації з безпеки праці - сприяти передбаченню небезпеки і прийняттю найбільш ефективних заходів її ліквідації або локалізації при проектуванні виробничих процесів, обладнання, будівель і споруд. Нормативно-технічна документація щодо безпеки праці розробляється з урахуванням характеру потенційно небезпечних факторів, рівня їх небезпечності і зони І поширення, психофізіологічних і антропометричних особливостей людини.
Всі заходи по запобіганню виробничому травматизму можна поділити на організаційні та технічні.
Організаційні заходи, які сприяють запобіганню травматизму: якісне проведення інструктажу та навчання робітників, залучення їх до роботи за спеціальністю, здійснення постійного керівництва та нагляду за роботою; організація раціонального режиму праці і відпочинку; забезпечення робітників спецодягом, спецвзуттям, особистими засобами захисту; виконання правил експлуатації обладнання.
Технічні заходи: раціональне архітектурно-планувальне рішення при проектуванні і будівництві виробничих будівель згідно санітарних, будівельних і протипожежних норм і правил; створення безпечного технологічного і допоміжного обладнання; правильний вибір і компонування обладнання у виробничих приміщеннях відповідно до норм і правил безпеки та виробничої санітарії; проведення комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів, створення надійних технічних засобів запобіганню аваріям, вибухам і пожежам на виробництві; розробка нових технологій, що виключають утворення шкідливих і небезпечних факторів та інше.

Важливим у забезпеченні безпечної праці і запобіганні травматизму на виробництві є фактори особистого характеру - знання керівником робіт особистості кожного працівника, його психіки і особливостей характеру, медичних показників і їх відповідності параметрам роботи, ставлення до праці, дисциплінованості, задоволеності працею, засвоєння навичок безпечних методів роботи, знання норм і правил з охорони праці і пожежної безпеки, його ставлення до інших робітників і всього колективу.
План ліквідації аварій

На підприємстві повинен бути розроблений і затверджений у встановленому порядку план дії під час ліквідації аварії.
У плані ліквідації аварії розглядаються можливі аварійні ситуації, дії посадових осіб і працівників підприємства, а також обов’язки працівників інших підприємств, установ і організацій, що залучаються до ліквідації аварій.

План складається за такими основними принципами:
  • Забезпечення безпеки персоналу на місці аварії;
  • Гарантія безпеки інших людей на місці аварії та навколо неї;
  • Захист навколишнього середовища;
  • Захист майна.
План ліквідації аварії має легко виконуватись у місцевих умовах. З планом треба ознайомити всіх працюючих, а для тих, хто бере безпосередню участь у ліквідації аварії, треба передбачити періодичне навчання.
План ліквідації аварії повинен передбачати:
1.     дії персоналу, керівництва, підтримання зв’язку;
2.     перед аварійне планування;
3.     розпізнавання та попередження потенційних аварій;
4.     першу допомогу потерпілим;
5.     засоби оповіщення на робочих місцях;
6.     безпечну відстань від аварії до місця укриття;
7.     функціонування системи тривоги;
8.     безпеку і контроль на робочому місці;
9.     індивідуальні засоби захисту;
10.    маршрути і способи евакуації;
11.    звітність про аварію.


Поводження в надзвичайних ситуаціях

Аварія на виробництві — це надзвичайна ситуація. Аварії виникають внаслідок порушення технології виробництва, а також під час стихійного лиха. Найтиповішими наслідками аварії бувають вибухи, пожежі, зараження довкілля отруюючими речовинами.
Кожен працівник повинен знати основні правила поведінки під час аварії, вміти діяти в обстановці, що склалася. Кожен має знати, як викликати пожежну, газорятувальну команду, швидку допомогу. Необхідно знати план евакуації виробничих приміщень та евакуаційні шляхи і виходи.
Діяти потрібно рішуче, спокійно і впевнено. Паніка може стати причиною значних людських жертв.  
  

План евакуації з приміщень

План евакуації — документ, у якому указані евакуаційні шляхи й виходи, встановлені правила поведінки людей, а також порядок і послідовність дій персоналу, який обслуговує об’єкт на випадок виникнення надзвичайних ситуацій.
Виходи є евакуаційними, як що вони ведуть з приміщень:
Ø Першого поверху назовні безпосередньо або через коридор, вестибюль, сходову клітку;
Ø Будь якого поверху, крім першого, до коридору, який веде до сходової клітки;
Ø До сусіднього приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене евакуаційними виходами.


Вимоги безпеки до приміщень навчальних закладів

Вимоги безпеки до майстерень
Відповідно до закону України «Про освіту» власник навчального закладу зобов’язаний забезпечити безпечні умови проведення навчально-виховного процесу, в тому числі і виробничого навчання.
  • Усі учні, які проходять виробниче навчання, повинні періодично проходити медичний огляд для визначення можливості допуску їх до роботи в навчально-виробничих майстернях.
  • Приміщення для майстерень розташовують у будівлі, що стоїть окремо, або на будь-якому поверсі, за винятком підвального. Площа робочих приміщень повинна бути такою, щоб на одного учня припадало не менше 4 м.кв. Відповідно до будівельних норм та правил пожежної безпеки двері майстерень повинні відчинятися назовні.
  • Температура повітря, навіть у холодну пору року, не повинна бути нижчою 16-210С. Для створення відповідального мікроклімату робочі місця обладнують вентиляцією та опаленням.
  • Усі майстерні повинні мати аптечку та медикаменти для надання першої долікарської допомоги, ноші, а також номери телефонів та адреси найближчих лікувальних установ.
  • Обладнання в майстернях повинне бути розміщене таким чином, щоб організувати безпечну роботу і не заважати руху працюючих у проходах. Дозволяється експлуатувати тільки справне обладнання.
  • Учні повинні забезпечуватись справним інструментом та індивідуальними засобами захисту. На робочих місцях повинні бути інструкції з безпечного ведення робіт.

Вимоги безпеки до лабораторій
  • Усі роботи, що проводяться в лабораторії, повинні бути організовані так, щоб виключити можливість виникнення вибухонебезпечних сумішей в об’ємі всього приміщення, а також окремих робочих місць.
  • Температура поверхні обладнання, до яких можливе дотикання учнів, не повинне бути вищою 450С.
  • Системи вентиляції та опалення повинні забезпечувати відповідні параметри мікроклімату.
  • Захисні системи, а також заходи від ураження електрострумом у навчальних лабораторіях повинні не допустити напруги дотику більше 42В у приміщеннях без підвищеної небезпеки та 12В — в особливо небезпечних приміщеннях.
  • Приміщення лабораторії повинне забезпечуватись автоматичною системою пожежної сигналізації, а також сигналізацією про аварійну ситуацію на лабораторному обладнанні.
  • Конструкції та елементи лабораторного обладнання і апаратури, які можуть стати джерелом небезпеки, повинні мати відповідні знаки безпеки.
  • Зберігати матеріали і речовини слід з урахуванням їх фізичних та хімічних властивостей, а також вимог пожежної безпеки.
  • У навчальних лабораторіях повинні бути інструкції з охорони праці, затвердженні в установленому порядку, а також журнали інструктажів.
  • Учні допускаються до виконання робіт у лабораторіях та навчально-виробничих майстернях тільки після проведення інструктажів з охорони праці та навчання безпечним прийомам праці.































Підписатися на: Дописи (Atom)